Та він, власне кажучи, нікуди й не виїздив, це його тлінна оболонка чкурнула в «екзил» до Ростова. А сам він перевтілився у свого колишнього міністра економіки, теперішнього Президента України. І хоча він тепер не «ботає по фені», а «спікає» англійською, та прагнення одноособової влади, як і жадоба власного збагачення, нікуди не поділися. Генетика, ніц не вдієш. А для того є чимало перевірених способів, від вишуканого шулерства до примітивного гоп-стопу.
 
От, скажімо, закон про особливий статус Лугандону він протиснув вульгарним гоп-стопом. Вимкнули табло, вигнали із зали журналістів і «порішали питання». Слава богу, до мордобою не дійшло, як це було при ратифікації Харківських угод. Поки що не дійшло.
 
А коли настав час замінити Яценюка на Гройсмана, який оправдал высокое доверие на спікерській посаді, був застосований інший, шулерський спосіб. Запакували в один пакет відставку Яценюка з призначенням Гройсмана і поставили депутатів перед вибором: або призначаєте Гройсмана, або залишаєтесь з Кулявлобом. Зовсім як у часи розвиненого соціалізму, коли разом з дефіцитним товаром (а тоді практично все було дефіцитним), примушували купувати «в пакеті» (тоді це називалося «в нагрузку») нікому не потрібну некондицію, непотріб. От і цього разу країна разом з відставкою Яценюка отримала некондиційного прем’єр-міністра.
 
Втім, це для нас він не кондиційний, а для Віктора Федоровича Порошенка так у самий раз: слухняний, керований, «сімейний». Словом, Микола Янович Гройсман.
 
А от для призначення «сімейного» Генпрокурора було застосовано стаханівський метод з брутальними порушеннями «техніки безпеки» (Регламента ВРУ). Та що там Регламент, наші гаранти навіть до Основного Закону ставляться індиферентно. Це по-науковому, а якщо по-простому, чхати вони хотіли на ту Конституцію. І не лише хотіли. А тут якийсь Регламент. Та це так, до слова.
 
Чим там переконував президент нардепів, якими шоколадками їх зваблював, то достеменно невідомо. Та як би там не було, а йому таки вдалося переконати необхідну кількість нардепівського поголів’я у наступному:
 
1. Щоб обіймати посаду Генерального прокурора, не обов’язково мати вищу юридичну освіту. Ним може бути фізик, лірик, геолог, проктолог, словом, будь-хто з «корочками» про вищу освіту.
 
2. Генеральним прокурором може бути не кожен геолог чи проктолог, а лише кум або інший «любий друзь» президента. У даному випадку це Юрій Луценко.
 
На тому й погодились. Та знаючи примхливий норов вередливих нардепів, які можуть і передумати (ну, там небо впаде на землю чи ще якась катаклізьма), вирішили не гаяти часу і працювати по-стаханівськи. І треба сказати, наші «ударники капіталістичної праці» не підвели. Менше ніж за дві доби (!) провернули цю оборудку: від подачі проекта закону до підписання його Президентом(!!!).

І того ж таки дня прийняли постанову про призначення Луценка Генеральним прокурором. В результаті, на додачу до «сімейного» прем’єр-міністра президент отримав «сімейного» Генпрокурора.
 
Отже, так тримати, Вікторе Федоровичу. Життя, як відомо, ми вже покращили, тепер будемо Пжити по-новому.