Був я, правда давно, на могилі у Цоя у складі екскурсії, які тоді заради розваги туди водили. Захищали його пам’ять п’яні екзальтовані дівчатка. Не хочеться, щоб у нас так було. Тому, хочу, щоб Надя вижила. Повернулася додому і стала живою легендою. Щоб і надалі залишалася незламним борцем за Україну. Тоді її не забудуть. Не обов’я зково вмирати, щоб тебе запам’ятали.
 
Савченко повинна жити, щоб стати Надією багатьом, хто не має свого кандидата у владу, щоб протистояти тим, хто хоче її смерті у нашій країні.
 
Надія повинна жити, щоб не вона, а Путін виглядав слабаком, який не зміг зламати сильну жінку. Щоб було видно, хто потужніший лідер і на що спроможний. Це тим більш важливо, зважуючи на те, що в Росії Путін – майже бог.
 
Жива Надія зможе підбадьорити, надати нових сил волонтерам і просто патріотам, які вже зневірилися в існуванні справедливості. Вона повинна стати прапором за яким люди підуть в атаку на стару корумповану систему. Нехай вона допоможе українцям перемогти в цьому бою.
 
Надія не помре в Росії, хоча б тому, що при цьому Путін втратить мотузку за яку смикає цивілізований світ, тому, що самі спостерігачі-лікарі за станом здоров’я полонянки після цього довго не протягнуть. Найбільше боюсь того, що Путін вважає їх настільки кваліфікованими, щоб встигнути передати Савченко Україні до її смерті, тобто, щоб в Росії Надя була ще жива, а в Україні – мертва. Тоді білий і пухнастий Путін стане стверджувати, що це у нас погані некваліфіковані лікарі, а він зробив все, як лікар прописав. Незалежно від ставлення до українських політиків, для мене це найгірший варіант.
 
Найголовніше, щоб мама обійняла свою доньку на Батьківщині. Щоб матері інших незаконно утримуваних в’язнів дочекалися своїх дітей. Щоб вони були здорові, а українці – щасливі.
 
P.S. Насправді, істина десь посередині.