Приїхала Марійка, родичка по жінчиній лінії зо села. Привітались, сіли пити чай…
 
На кухні бубоніла місцева радіостанція: «В обласному наркодиспансері відкрито 6 койко-місць для УБД (учасників бойових дій), котрі звільнились в запас. Наступного місяця рішенням місцевої Ради буде відкрито таких місць ще 30…» Родичка раптом почала хлюпати носом:
-Коли своєму не подзвоню він постійно п’яний. Кожен день.
-Та ну, кожен день?!
-Та ні. Як лежав в госпіталі після контузії, то тоді два тижні не пив зовсім.
-…
-Питаю звідки в тебе гроші на горіляку а він каже, що не платить, їм так привозять. Патрони, хліб можуть не привезти, а горіляку постійно…
-А скільки ще йому там залишилося «воювати»?
-До осені.
-А як він туди попав?
-Та минулого травня приганяв «очередь» (череду корів) до села а його вже чекали мєнт і воєнком.
-І що, забрали? Так йому ж під сорок і він не є кадровим військовим запасу!
-Сказали – інакше 3 роки тюрми.
-А форма, бронік, каска?
-Все за свій рахунок.
-І скільки пішло?
-Ой не питай! Не одна тисяча…
 
Пауза, зітхання…
 
Знову радіво (так кажуть на Хмельниччині) після чергової реклами: «Більше 9-и тисяч військовослужбових було затримано за правопорушення по причині оп’яніння…»
Правда, не уточнили – це в зоні АТО, чи загалом.
Радіво бубонить собі далі: «В кінці лютого в Запоріжській області була введена  заборона на продаж алкогольних напоїв, включаючи пиво, людям у військовій формі. По словам місцевих жителів, в останній час п’яних військових стали бояться навіть діти. При цьому, як оповідає населення, не так страшні кадрові військові, як добровольці та мобілізовані...»
 
У Марійки сльози потекли ще більше…
 
Я виключив те радіво.