1. Передісторія.
 
До науково-технологічно-промислової революції в Європі всі суспільства були бідними. Заможною була лише феодальна верхівка і тонкий прошарок лихварів.
 
НТП-революція мала наслідком підняття загального добробуту і становлення середнього класу як генератора демократичних перетворень.
 
Цей процес трансформації європейського суспільства вскочив в вовчу яму більшовицького перевороту в Росії і відтоді світ поділився на дві частини: одна попрямувала шляхом середнього класу, друга – комуністичним шляхом. Перший шлях вів до демократії, другий – до автократії.
 
Утворився Захід і Схід – дві антагоністичні системи існування.
 

2. Перший програш Сходу

Комуністична автократія зазнала поразки. Економічним фрагментом автократії був державний капіталізм. Він сподівався отримати економічний прогрес без саморозвитку особистості і суспільства. Населенню («трудовим масам») відводилася роль «вірного помічника партії». Коли партія прогнила, система державного капіталізму впала.
 
Радянський Союз, позбавлений спроможної ідеології, розділився на національні утворення. При тому комуністична ідеологія була заміщена двома альтернативними: націоналістичною і релігійною. Це була перша стадія глобальної поразки автократії. При тому автократія продовжила своє існування в нових ідеологічних обставинах.
 

3. Капіталістична автократія

Комуністична автократія капітулювала, але ментальність народів пострадянського простору не змінилася. Отже, вони продовжили своє існування в тому ж форматі авторитарної системи управління, оскільки навичок життя в інших форматах ні «еліти», ні «населення» не мали.

Тобто, автократія є ідеологічним інваріантом. Інакше кажучи, автократичний спосіб управління грунтується не на ідеології, а на армійському принципі організації людських колективів і тому не змінюється разом із зміною ідеології.
 
За структурою автократія є ієрархією «зверху-вниз» - ця ознака і є інваріантом автократії.
 
В капіталістичній автократії України Головний ієрарх отримує легітимність на загальних виборах електоральним населенням. Іншого тут не може бути, адже в країні є декілька партій, отже – декілька економічних угруповань, які претендують на режим найбільшого сприяння.

Населення не може бути гравцем на політичному полі. Це є другий інваріант авторитарії.
 
Щоб не допустити участі населення в формуванні способу життя в країні, авторитарна система тримає більшу частину електорального населення на межі бідності. Способів це зробити у системи є декілька. Вкажемо хоча б на такий як підняття «до небес» тарифів за послуги з боку монополістів.
 
Як просто! Підняв тарифи і кількість бідних зросла. При цьому окрім збільшення кількості бідних система отримує ще й приємного бонуса – адже тепер вона може по-батьківські піклуватися про електорат! І тут головне тримати ситуацію якомога довше, щоб населення звикло до думки, що без субсидій життя не існує. А оскільки для бідного населення немає нічого кращого, ніж стабільність, то воно завжди буде обирати того, хто обіцяє і надалі платити субсидії за будь-яких обставин.
 
З бонусом ходять і монополісти – тепер вони отримують надійні платежі прямо з бюджету і їхнім надприбуткам не загрожує навіть скажена бідність населення.
 
(перерва)