Читаю про Турцію, яка не побоялася запхнути нахабному Вовіку у спину (точніше – трохи нижче спини) щось схоже на ножа, в усякому разі таке ж продовгувате й твердувате. І відчуваю сором. Ні, не за турків і, боронь боже, не за Вовіка. То сором за своє. Не за українців – за українську владу.
 
Впевнений, шо прямо зараз хтось звинуватить мене у шапкозакидальстві й диванному героїзмі. І пояснить, що Турція – член НАТО, на відміну від нас. Що в Турції немає Новотуркоросії, і Росія не веде проти неї гібридної війни. На відміну від нас. Що Турція не підписувала Мінських домовленостей, на відміну від нас. Що ми маємо зважати на реакцію світу більше, ніж Турція. Що ми ще слабкі у військовому плані і не можемо дозволити собі провокувати агресора. На відміну від Турції. І що взагалі наш Президент проводить єдино можливу й напрочуд вигідну для України й ефективну у наших умовах дипломатичну тактику. Але ж я зараз не про військові дії проти агресора. І навіть не про тактику мовчання у відповідь на обстріли наших територій з «Градів» і важкої артилерії. Я – про інше.
 
Бізнес у країні-агресорі – то теж така єдино можлива і напрочуд вигідна й ефективна у наших умовах дипломатична тактика? А завод у Криму, що ремонтує військову техніку для окупантів, - теж вигідна тактика? Хоча згоджусь – тактика дійсно напрочуд вигідна. Особливо економічно. От тільки не для України. У нормальних українців ця тактика провокує тільки почуття ганьби. А у світі щодо України – теж не повагу. Здивування у кращому разі.
 
Ні, чесно, признайтеся, захисники «єдино можливої й ефективної тактики», вас не гризе сором за фабрику в Липецьку і завод у Севастополі? І що ви відповідаєте ваті, яка на форумах постійно насмішкувато й уїдливо докоряє Україні тією фабрикою? Знаходите якісь раціональні аргументи-виправдання, гидливо відмовчуєтесь чи просто з'їжджаєте з теми – «не ваша справа, козломорді»?
 
Хоча то, мабуть, дійсно ознака хорошого дипломата – так ні разу й не пояснити прямо невиконання обіцянок щодо продажу свого бізнесу у агресора й на окупованій ним території. Мати захисників такої тактики, ще й добитись того, що ця тема стала вважатись нудною, нецікавою і мало не провокативною – вихована, розумна, патріотично налаштована людина про це говорити не буде. Недаремно ж автор аргументи вати згадав. Путінобот мабуть.
 
А от у поганого дипломата що на умі – те й на язику. Ось такий собі Демчишин (наш Міністр енергетики і вугільної промисловості, якщо хто не знає): «Постачання електроенергії в Крим економічно вигідне». Головне – крити нічим, бо ні краплі не бреше: не маю ні найменшого сумніву, що постачання електроенергії в Крим економічно вигідне пану Демчишину. Хіба що додати можна, що ампутація ніг по великому рахунку теж економічно вигідна – економиш на взутті. І контрабанда на митниці економічно вигідна. І фури через блокпости до денере-ленере. А ще проституція економічно вигідна. І державна зрада вигідна – гарно можна на цьому економічно піднятись.
 
А потискання руки агресору – вбивці України на самітах у Мінську і в Парижі – то теж така напрочуд вигідна для України поведінка? Чи ознака вихованості й культури? Чи може просто вимушена тактика, що диктується дипломатичним протоколом? А якби не потиснув – ви б перестали поважати нашого Гаранта за безкультурність? Чи світ перестав би поважати і відмовився б мати справу з порушником дипломатичного протоколу? Он Прем'єр Канади у Брісбені відмовився ручку Вовіку тиснути, ще й прямо у вічі про це йому сказав. І що, перестали його поважати у світі? Відмовились запрошувати на міжнародні зустрічі? Засудили його поведінку?
 
Що, ніяк без потискань не можна? Ну добре, хай вже тисне. А можна обійтись хоча б без запопадливого заглядання Росії в очі? Без старанного, наскільки це можливо, оминання слів «Росія-агресор»? Без розказування про вигідність торгівлі з нею? Без безкарного запускання у телевізор російських смоктунців типу Лєнкі Бандарєнкі? Без трансляції російських пропагандистських серіалів про відважних російських мєнтів і подвиги героїчного російського спецназу? Без продуктового постачання окупованих територій? Без обіцянок зараз же прибігти й все для Росії полагодити (відновити енергопостачання у віджатий Крим чи владнати ще якісь провокації підривних елементів проти нашого «торгового партнера»)? Бо ж то вбивча, руйнівна тактика для ментальності нашого народу – постійно опускати його гідність прогинанням перед насильником, а потім чекати від нього самоповаги.
 
Що, теж не можна? А чому? Тому що не варто провокувати? (чомусь початок Майдану згадався). Бо Росія розлютиться і влаштує нам Армагеддон, а як будемо вести себе тихо й слухняно й не провокувати, то вона буде до нас добрішою? Хлопці, ви взагалі розумієте, що таке Росія? Хоч приблизно уявляєте собі середньостатистичну російську ментальність? Вже начебто мали б з уявляти після майже двох років інтенсивного знайомства. Вікова ментальність урки, тюремна психологія, де місце налаштованого на компроміс і поступки – біля параші, де поважається тільки сила, де слабкого духом і покірного не тільки не пожаліють і не лишать у спокої, а будуть з задоволенням знущатись, гамселячи ногами до смерті.
 
Колись російський дисидент Буковський (той самий, про якого «поменяли хулигана на Луиса Корвалана») критикував США за повне нерозуміння радянської (по суті російської) ментальності. Ведучи переговори з СРСР, американці виходили з припущення, що опонент схожий на них. А тому вели себе з ним як виховані джентльмени: спочатку намагались знайти консенсус через пошук компромісів, прийнятних для обох сторін, і тільки коли це не допомагало, вдавались до тиску. З СРСР це не спрацьовує, - казав Буковський, – бо у радянської сторони кримінальне мислення: поступки й компроміси урка сприймає як слабкість, він розуміє лише мову сили. Тому тактика повинна бути протилежною: спочатку – тиск, а коли він спрацює, потрібно переходити до пошуку компромісів. Схоже, США потроху засвоюють уроки Буковського. А що ж наші «державні уми», невже досі не розуміють?
 
Щось мені підказує, що все вони розуміють. Це просто такі, як я, сприймають дійсність егоцентрично, міряючи інших по собі і приписуючи їм власні мотивації через невміння поставити себе на їхнє місце. Бо з їхньої точки зору все виглядає трохи інакше. Сором, ганьбу не помацаєш, не зважиш, не оціниш. І в тому місці, де у нас біль і сором за свою державу, у них просто скачуть додаткові нулі на їхньому ментальному калькуляторі – дебет, кредит… Нічого особистого – просто бізнес.
 
Кроспост з undefined