В цікавий час живемо! Якщо чесно, він аж занадто цікавий. Тому хочеться згадати про багаторазові граблі та про два стільці, на яких хочеться зручно всістися, незважаючи на те, що стоять вони навіть не в різних кімнатах: на різних континентах.
Звернімося до історії. Не дуже давньої. Ось стала Україна незалежною. І відразу владна верхівка розбилася на клани: донецький, дніпропетровський, львівський, київський тощо. Тобто, децентралізація, хоч не де-юре, але де-факто, існувала вже тоді. І це усіх влаштовувало.
Київську владу, хто б нею не ставав: чи то представник донецьких, чи дніпропетровських, не дуже й цікавило: а що там у регіонах? Зрозуміло й без запитань: все путьом, на місцях усе схвачєно місцевими князьками. Головне, щоб піпл сидів та не рипався, хоч на Донбасі, хоч у Криму, хоч і будь-де. Тому й закривалися очі на копанки, на бандитів Ахмєтова та Єфремова, так було витягнуто на світ і Януковича. А ось чим займається, чим дихає та про що мріє місцевий "маленький українець" (тьху, от же гидоту Ющенко придумав, великий знайшовся!), верхівку країни не цікавило.
Сидить, мовчить- і добре.
У цей час, за усіма канонами інформаційної війни, пішло: російські фільми; російські телепередачі; серіали про те, як мужні вояки видимих та невидимих фронтів, звісно, з аквафрешами та портретами Єльцина та Путіна, перемагають в боротьбі зі вселенським злом. Слова російських політиків почали сприйматися як вказівки: брат поганого не порадить! Тим більше, кому треба, тому він, отой брат дає заробити.
А навзаєм йому багато не треба: хай "руськоязичниє" культурно розвиваються! Ну й, звичайно, щоб ФСБ та ГРУ нізто не заважав.
І піпл, особливо в прикордонних районах, почав стрімко дичавіти. Та нашу владу це не цікавило. Доходило до анекдотів: аферист, що приїхав з Росії та називав себе чи не маршалом та командиром російської імператорської гвардії, особисто намалювавши собі відповідне посвідчення, оселився в центрі Києва та став крутим "рєшалою", до якого багато хто звертався.
І коли донбаському та кримському (та й не тільки!) маргінесу заливалася в очі та вуха солодка отрута про "русскій мір", владі було начхати. Вона намагалася всидіти на двох стільцях: владному українському та на стільчикові, що його викладено з російських грошей. Які, об’єктивно, були призначені для розвалу нашої держави. І, уявіть собі, сиділи. Навіть зручно. Росукренерго- лише один невеличкий приклад.
Два роки тому від держави Україна лишилася, як здавалося, одна оболонка. Як від комахи, виїденої зсередини паразитом. Москва вже прямо керувала нашою країною. Та, в кращих традиціях дев’ятнадцятого та першої половини двадцятого сторіччя, заявляла про свої невід’ємні інтереси, які ми, мовляв, повинні були враховувати. О, вони гарно підготувалися, пам’ятаючи перший Майдан!. Завдяки традиційному для нашої влади бажанню сидіти на двох стільцях та їсти двома ложками ( і закривати очі, на те, що не хочеться помічати), інформаційна війна почала переходити в більш жорстку фазу, почала радикалізуватися. І контрабандними, спочатку, каналами, що "не помічала" усі роки влада (а навіщо помічати те, що хоч і годує та не є дуже пристойним!), поїхали до нас підбурювачі, зброя та й просто солдати та бандити.
Здається, вже навчені гірким досвідом. Наче вже час засвоїти, що дрібниць не існує, що неможливо підняти власну країну на сусідській культурі, неможливо та аморально, воюючи, торгувати з тим, проти кого воюєш. Нісенітниця: обороняючись, напружувати усі сили- та, киваючи на "двуязичіє", все менше простору лишати для власної мови, власної культури, віддаючи цей простір мові та культурі окупанту.
Ось і виникають такі потворні гібриди, як торгівля з окупантами на Донбасі, годівля окупованого Криму. Бізнес біфор плежа, панове! Ні, ми гримаємо, стукаємо кулаком... поки не доходить до грошей.
І що у нас із тією ж енергетикою, поясніть мені, темному: як та наскільки ми залежимо від Росії? По вуглю, по газу, по електриці. Аргументуйте, чорти б вас узяли! Я ж проста людина, я не знаю отих високих матерій, в яких ви ширяєте, як, блін, альбатроси. Поясніть! А ще поясніть, як це пов’язується з вашими заявами про російську агресію, про звернення до усього світу підтримати нас санкціями. Захід їм- санкції, а ми- гроші за електрику, за газ, вугілля та за енергоживлення Криму.
Не треба мені тільки розповідати, що ви зробили для зменшення залежності від агресора. Це я знаю й без вас: рівно стільки, скільки ви зробили задля боротьби з олігархами, задля очищення судів, прокуратури. Тобто- нічого. Бо- бізнес. Хай навіть не безпосередньо ваш, керівники ви наші, але ваших потрібних людей, кажучи словами одного гів... пробачте, колишнього президента, любих друзів. Це вам і є сидіння на двох стільцях. А реванш синьо-білих, який, незважаючи на запевнення Президента, таки відбувається, за допомогою його ж політичної сили, це також воно.
Зазвичай від сидіння на двох стільцях репається дупа. Але якщо це владна дупа, то, боюся, репаючись, оте владне пересраччя пошматує заразом і Україну.
