Скільки написано останнім часом про гранату під Верховною Радою, скільки різних думок, версій, фактів… багато з ким згоден… але сьогодні чомусь звернув увагу на таку річ… хто б що не писав, кого б не звинувачував або захищав, всі сходяться в одному: «вибух гранати в мирному Києві- трагедія, теракт, жахіття, недопустимо, провокація і т.д. і т.п.» але, слухайте, в МИРНОМУ Києві?... ми всі переконані, що у нас в країні йде війна. Хіба може Столиця воюючої Країни називатися мирною?!... так, війна набридла. Більшість з нас вже не вслухається в повідомлення з фронту. Ми живемо своїм життям і часто згадуємо про війну лише тоді, коли взнаємо про загибель знайомого, земляка, колеги… або якщо комусь приходить повістка. Та незважаючи на наше відношення війна триває. Окопна, нудна, непотрібна, незрозуміла, гібридна… але люди гинуть щодня. Із зброєю в руках, або без. Тисячі інвалідів війни, тисячі людей що втратили домівки. Все це поруч. В столиці, що живе своїм життям… вибух гранати в центрі міста лише на якийсь час вразив, та вже сьогодні більше розмов про смог… а може не варто забувати?... скільки повинно бути жахливих нагадувань, щоб ми всі (або принаймні більшість з нас) усвідомили: країна воює, а отже і всі її мешканці, громадяни знаходяться в умовах війни. Так, звичайно, воюють здебільшого волонтери і добровольці, а не держава, як інститут… та все ж. і війна йде з надзвичайно жорстоким, підступним ворогом. З нашим віковічним ворогом. Більше ніж пів тисячоліття люди, що живуть на цій землі, як би вони не називалися, воюють з Московією. Бойові дії припинялися лише тоді, коли ворогу вдавалося нас окупувати… і Київ окупованим москалями був більшу частину своєї історії. а історія щоразу повторюється… хоч і з деякими варіаціями.
Ніколи не був прибічником конспірологічних теорій і здогадів, але не здивуюся, якщо виявиться, що сьогоднішні пожежі навколо «мирної» столиці мають причинами не лише кинуті недопалки.
Вибачте за певний сумбур, але от чомусь сьогодні вразило мене усвідомлення війни. Вирішив поділитися. Давайте будемо пильними, давайте не забувати: певною мірою всі ми на війні.