Нічого не міняється… Ні – чо – го!.. І ніхто… Ні ми, ні вони… Ми любимо слухати казки, а вони люблять нам їх оповідати… А ми слухаємо, і радіємо тому, чого ніколи не буде... А їм лиш цього й треба - щоб ми слухали, та вірили в казку…  долбойоби…
От сиджу біля «клави», втомлений, прибитий податками, та й мрію, щоб усі ті кляті казкарі повиздихали к єбєням! (прости мене Господи…) Скажете: не можна так?! Знаю. Але нічого, з цією мрією, не можу подіяти – лізе у голову,  і все тут!..
 
По «ящику» знову про вибори, мать би їх в йоб… Знову держиморди стануть один перед одним вихвалятися … Може й справді є сенс з них бабло брати за голос? Та ні… Це все одно, що на «панель»… Краще вже мріяти...
 
І знову вибори… І знову кандидати,
як поросята лізуть до корита.
То ж треба і собі шматок урвати,
щоб потім про свій вибір не жаліти.
 
А то повіриш, бля, якомусь Віті,
що тільки з ним народу буде краще,
і потім сам собі кусаєш лікті,
та матюкаєш це тріпло пропаще.
 
А так є вибір – гречка, чи концерти.
Чи то дитячий, мать його, майданчик…
Та я – електорат доволі впертий!
Мені – лиш гроші! І чим більш, тим краще!
 
За гроші накупую собі сала,
щоб схудле пузо привести до норми.
А ви, що без бабла голосували,
жріть обіцянки, та смокчіть реформи!
 
А як серйозно, може справді досить
робитися на вибори шакалом?!
Та власникам газет, і хмарочосів
своє майбутнє продавать за сало?!