Вік інформаційних технологій дає змогу досить оперативно одержати будь-яку інформацію щодо політичних, соціально-економічних та інших подій. Якщо раніше була цензура, яка запобігала витоку небажаної інформації, то зараз цієї інформації стільки, що читачів на неї уже бракує. А ще ж є і телемедіа.
 
Багато написано та сказано і про нинішній політичний та економічний стан України.
Усі критикують владу: парламент, уряд, президента. Всім хочеться щоб вони здійснили якісь необхідні реформи і все стало гарно і красиво. Обіцяли ж.
 
Що ж це за річ така – РЕФОРМА?
Якщо поцікавитися визначенням цього поняття, то виявиться, що реформа – це поліпшення, що не змінює основи. А яка ж у нас в державі основа? Фундаментом або первинною основою держави є економічний базис. Український базис олігархічний – це коли основні багатства країни зосереджені у власності небагатьох персонажів і політична надбудова, тобто державні органи влади, обслуговують інтереси цих самих персонажів – олігархів.
 
Все просто і має бути зрозуміло. Для обслуговування своїх інтересів олігархічні групи створюють чи фінансують квазіпартії, представників яких обирають до парламенту. Створення нових партій особливих зусиль не викликає. Їх кількість в Україні перевалила за межі розумного уже давно, але це нікого не стримує. В передчутті чергових чи позачергових виборів створюються нові «політичні проекти», які намагаються спекулювати на найактуальніших проблемах, щоб привернути до себе увагу виборця.
 
А поведінка виборців вражає. Стільки років в Україні на виборах крутиться один і той же лохотрон і все одно на нього ведуться. Будь-які вибори в Україні – це демонстрація колективної безвідповідальності. Тому маємо фактично недієздатні органи державної влади і управління. Недієздатні – це немічні, не здатні працювати належним чином. А сама система цих органів не здатна, бо вона для цього не створювалася, діяти в інтересах переважної більшості людей. А якщо система не виражає інтереси більшості, яким чином вона може бути стійкою? Існує до чергової кризи. Далі міняються персонажі, політична напруга спадає і історія повторюється.
 
Якщо ми розуміємо, що в Україні все робиться в інтересах олігархів, то не може бути мови про демократію. Демократія – це коли влада реалізується в інтересах більшості. Якби була реальна демократія, був би і середній клас, який є основою в розвинутих країнах.
 
Ще одна мантра, яку деякі кабінетні діячі люблять повторювати, що наша Конституція 1996 р. найкраща в Європі. Можу нескромно заявити, що особисто я критикував у 1996 р. цю Конституцію ще в проекті, бо вважав, що там повноважень Кучмі надто багато, а з його «культуркою» це до добра не приведе. Висновок був зроблений за результатами його прем’єрства в 92-93 роках. Можна як завгодно гарно розписати права і свободи громадян, які не забезпечені економічними можливостями держави, а потім повноваженнями однієї людини звести нанівець принцип розподілу функцій влади нанівець. Що і було зроблено Конституцією 1996 р. Домовлятися з однією людиною завжди легше. Особливо якщо ця людина має достатньо відомих недоліків. Подейкують, дуже активну роль у підготування тексту Конституції грав Медведчук. Не потрібно більше пояснювати звідкіля проблеми ростуть?
 
Халтурно виготовлену річ перетворити на якісну неможливо. Як би зараз не переписували Конституцію – толку не буде. Навіть гірше, поки існує Конституція в нинішньому вигляді – буде існувати олігархічна система. А метушня із люстраціями, децентралізацією, показною видимістю боротьби з корупцією, імітацією реформ – не більше ніж дешевий спектакль у виконанні провінційних акторів-аматорів.
 
Причини і умови злочинності залежать від соціально-економічних і політичних відносин в суспільстві. І корупція – не виняток. Для того, щоб її позбутися необхідно всього-навсього переписати наше соціалістичне по суті законодавство, яке надає масі якихось органів щось дозволяти чи забороняти, узгоджувати, контролювати і т.п. Тобто, усунути причину і не буде з чим вічно боротись.
 
Совковий менталітет, який до цих пір не вивітрився з голови чиновників, дає йому хибне уявлення, що державна посада дає йому якісь надзвичайні права, бо все державне надусе. Звідсіля зверхнє ставлення і навіть хамство стосовно людей. Насправді стосунки громадянина і держави мають бути досить простими. Держава через свої органи влади створює найсприятливіші умови для проживання, а громадянин працює, бажано створювати щось вартісне, конкурентоздатне, сплачує розумний податок, не порушує громадський порядок і почуває себе захищеним, вільним і щасливим.
 
В Україні відсутні нормальні стосунки: держава – громадянин.
Державна влада в Україні за усі роки незалежності показала провальний результат. Держава необхідна для виконання 2-х простеньких функцій: зовнішньої – це забезпечення суверенітету і територіальної цілісності, і внутрішньої – створення найсприятливіших і безпечних умов проживання громадян.
Що маємо: Україна не контролює частину свого державного кордону і по її території їздять танки та артилерійські установки чужої країни-агресора і вбивають наших людей. Для громадян так і не було створено сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності, а зараз відсутні умови навіть для безпечного проживання. Можна «подякувати» усім без винятку президентам, урядам, парламентам та чиновній братві, бо це результат їхньої «роботи». В результаті країна доведена до стану банкрутства. Щоб вийти з цього стану та ще й в умовах збройної агресії – необхідні надзвичайні заходи та вольові керівники. А у нас немає ні заходів ні волі. Зате є ґешефти та бажання сподобатися плебсу.
 
В 2010 р. на цьому сайті було опубліковано декілька моїх IMHO. Хто не лінивий може знайти. Я намагався в доступній формі пояснити, чому в Україні недієздатна влада і чому «реформи» не допоможуть. Були цікаві коментарі в розвиток теми. Звичайно, деякі твердження вимагають коректування із врахуванням практики останніх 5 років. Але суть в тому, що в Україні необхідно перейти від адміністративно-командної системи управління до правової. Це не реформа, а зміна однієї системи державної влади і управління якісно іншою. Більшовики в результаті жовтневого перевороту 1917 р. не реформували царську державну машину для виконання задач з побудови соціалізму, а створювали свою. А в Україні державний апарат радянського типу намагаються пристосувати для ринкової економіки явно не соціалістичного зразка. Результати з усіх боків неприглядні.
 
Останні скандали із обшуками в судах і прокуратурах, збройні конфлікти в країні зайвий раз підтвердили наскільки все прогнило. А це ж тільки мізерна часточка від усієї системи. Які тут реформи допоможуть? Тільки системні зміни, що забезпечать формування усіх без виключення органів влади, суду, правоохоронних органів на нових принципах і відкриють можливість працювати там достойним людям. І не потрібно ніяких люстрацій. Скомпрометовані кадри просто не проходять кваліфікаційної процедури і не допускаються до посад.
 
Починати необхідно із законодавства. А законодавчу базу можуть створити виключно фахівці. Ніхто ж не оспорює факту, що фізику розвивають вчені-фізики, літаками керують спеціально навчені люди, льотчики називаються, і т.д. Чому ж тоді створювати закони допускають тих, хто не має ні відповідної освіти ні елементарних знань. Останній призив депутатів – яскравий приклад невігластва для законодавчої роботи, в основній масі. Зате добре навчилися репетувати на різних шоу. Уряд повинен формуватись виключно із фахівців. З судами і правоохоронними органами необхідно розібратись принципово і безкомпромісно. Набридло дивитись на пацанву, яка ганьбить державну службу.
 
Якщо хтось надіється, що Саакашвілі із Одеси усім покаже як потрібно реформувати місцеву владу, а Сакварелідзе із Генпрокуратури поборе злочинність взагалі і корупцію зокрема, то це не зовсім так. Нинішню злочинність продукує існуюча соціально-економічна модель і моральний стан суспільства. Тому змінювати все потрібно системно. Тільки нова система державної влади буде здатна забезпечити дійсно демократичний принцип розподілу функцій влади, оптимізувати державний апарат, докорінно змінити судову систему і усі правоохоронні органи. Правильно вибудована система влади повинна вимагати призначення на посаду людини-функції. Тобто, чиновник повинен чітко розуміти свої обов’язки і те, що він служить суспільству. Звичайно, що служба суспільству не може бути безкорисною. Ми живемо у матеріальному світі і є дуже багато речей, які хочеться мати і чиновнику. Щоб чиновник розумів свій інтерес, необхідно встановити систему заохочень. Наприклад, якщо країна успішно розвивається і багатіє, частинка ВВП (в процентному відношенні, в грошовій формі) може бути спрямована на заохочення державного менеджменту. Країна занепадає – усім держслужбовцям із пенсіонерами включно зменшуються бонусні виплати та заохочення. Це щоб мізки включали, а не продавались за гречку коли владу вибирають. Хочеш безмежних заробітків, займайся підприємництвом. В таких умовах створюється саморегулююча система – чиновники зацікавлені в ефективному функціонуванні оптимального державного механізму, а підприємці одержать змогу безперешкодно займатися реальними справами.
 
В Україні повинні бути створені умови для того, щоб люди почували себе вільними. Дух свободи і сприятливі умови обов’язково дадуть позитивний результат.
 
Ну а сьогодні в Україні повним ходом йдуть «реформи» по методу школи Соломона Пляра: «ДВЄ ШАГІ НАЛЄВО (люстрація – імітація); ДВЄ ШАГІ НАПРАВО («непримирима» боротьба з корупцією – чиста профанація); ШАГ ВПЕРЄД (реальна боротьба з агресором, але респект не владі, а реальним героям – воїнам ЗСУ і Нацгвардії, добровольцям, лікарям-волонтерам і тим, хто це усе підтримує фінансово); І ДВЄ НАЗАД (кадрова політика, законодавча діяльність, урядові «потуги», діяльність судів та правоохоронних органів – дискредитація влади). А ще реформи від нинішнього уряду – це обідрати до нитки найширші верстви населення, замість того, щоб спростити ведення бізнесу, урізати витрати і розігнати зайвих чиновників.
 
На превеликий жаль, особисто мені невідома ні одна із партій, члени якої хоча б зрозуміли необхідність зміни ВЛАДНОЇ СИСТЕМИ.
Все інше – політичні ритуальні танці. Тусовка веселиться, лохторат злобно спостерігає, нормальні люди втрачають можливість цивілізовано реалізуватись. Ще трішки і країну втратимо, а заодно і свою свободу і незалежність. А за неї уже і крові достатньо пролито. Невже марно?
 
Хотілось би почути знамените ленінське: «Є така партія!», можливо – громадський рух, або хоча б однодумці, бо як казав Попандопуло: «шо то мне кажется, шо мы на пороге грандиозного шухера», в нашому випадку – чергового.
 
P.S. Проглянув деякі публікації і коментарі до них. Пєчальнєнько. Висновок – з відвертими дурнями дискусій не буде.