Система
 
Авторитарна система управління являє собою піраміду, яку зверху увінчує Президент, а знизу вона оторочена мафіями місцевого масштабу (бізнес-управлінські структури: районні прокурори, поліцмайстери, адміністратори, судді,  податківці і т.д.).
 
Який сенс існування такої системи управління? Сенс полягає в збагачення мафії за рахунок бюджету. Точніше сказати, використання бюджету є лише першою ("адміністративною") частиною системи збагачування мафії. А другою ("бізнесовою") частиною системи збагачування є стягування грошей з пересічних через підняття цін за товари і послуги. Такий "бізнес" і така "система управління" потребують один одного і разом складають мафіозну мережу.
 
Збагачуючись, наша мафія тримає переважну частину нашого суспільства в стані бідності.
 
Заюлькізм як надія на правильного Президента
 
Чи можна з нашої мафіозної авторитарної системи зробити немафіозну (тобто - добросовісну) авторитарну систему?
 
Таке питання виникає природним чином, коли в політикумі знаходиться яскрава антимафіозна людина, яка не лише проголошує свою антимафіозність, а й робить практичні кроки для її впровадження.
 
І в мене, коли я таку людину побачив, виникло переконання в можливості зробити авторитарну систему справедливою і ефективною. І я став затятим юльком.
 
Логіка мого переконання була наступною:
 
Уявімо на хвилинку, що всі управлінці (нехай не всі, а більшість з них) є добросовісними професіоналами. Тобто, уявімо, що наші управлінці добросовісно служать справі, професійно здійснюють функції.
 
Тут слід мати на увазі, що професійність служіння не передбачає мафіозності.
 
Більше того, або ти є професіонал, або ти є мафіозі .. Хоча в нормальній демократичній системі управління можливі суміщення професійності  з корупційністю (тобто з використанням службового становища у власних інтересах), але слід мати на увазі, що корупційність не є мафіозністю .. Корупційність є персональною справою кожного чиновника. А мафія є постійно діючою системою збагачення з використанням управлінських структур.
 
То ж уявімо, що шляхом горезвісного «перезавантаження» системи новими людьми з іншою мотивацією змінився сенс існування системи .. Саме, вона з мафіозної перетворилася на професійну («технократичну» чи щось таке).
 
Як це зробити? Та просто ж ..
 
Просто треба обрати Президентом ворога мафіозної системи. Тим більше, що такий ворог системи у нас є і давно пропонує його призначити від імені народу на цю святу справу.
 
А далі? Далі теж просто: Президент призначає на ключові посади антимафіозних людей.
 
Звідки він їх візьме? По-перше, він їх візьме зі свого партійного оточення .. Перевіренних бійців .. По-друге, він оголосить конкурс на заміщення посад і власноруч створить комісію по відбору на посади серед претендентів. І так шар за шаром ..
 
Тобто, Президент виконує (в такій логіці) потрійну реформаторську роль: ініціює процес, супроводжує його і гарантує результат.
 
На такій логічній базі розквітав мій заюлькізм .. «Ну, як ви не розумієте?!» - дивувався я тупості своїх опонентів, - «Все ж починається з Президента!».
 
Слід визнати, що опоненти не пропонували логіки, вони лише «розвінчували» Юльку і юлькізм, користаючись заєложеними і нікчемними штампами мафіозної пропаганди. Чим зміцнювали праведні редути юліанців, які, слід визнати, не стільки трималися ідеології юліантства, скільки боронили свого лідера від нападок різнобарвних антиюльків.
 
Отже, своїх колишніх надій на хорошого Президента я не стидаюсь.
 
Тим більше, що суспільство не демонструвало жодних намірів переходити до самоврядування і подальшої розбудови системи демократії. Не виникало такого враження, що наші люди готові взяти на себе відповідальність за устрій свого життя. Всі тотально покладали всю відповідальність на т.зв. «владу».
 
Прощання з юліанством
 
Драматичні події 14-го року виявили нову якість українського суспільства – більше покладання на себе, менша повага до партій і будь-якої «влади». Суспільство подорослішало .. І це я пов’язую (головним чином) із заміною генерацій суспільства. Адже ударною силою Майдану були люди віку до 45 років.
 
Хоча насправді моє нове світорозуміння почалося з врадієвських подій і того маленького мітингу маленького маршу врадіївців, що відбувся у нас на Майдані (я навіть склав тоді маленького імха).
 
Поступово, як з’являється зображення на фотопапері, у мене склався ескіз картини нашого майбутнього .. І в тій картині не було теперішньої мафіозної системи управління.
 
А все це сталося тому, що я ствердився у відчутті неможливості реформувати нашу авторитарну систему.
 
Відчуття має бути вербалізованим щоб його можна було оприлюднити. Тобто, цілісне відчуття має бути порізаним аналізом і знову сшитим синтезом. Лише після цього з’являются тексти, в яких проглядає логіка.

То ж, чому реформація авторитарної системи у нас є неможливою?
 
Хоча б тому, що наша авторитарна система є олігархічною. А хто такі є олігархи? Це є такі «бізнесмени», які прихопили виробництво металургійної промисловості, газовидобування і газопостачання, хімічну промисловість, порти і дещо іще .. Вони прихопили головним чином те, що йде у великих кількостях на експорт, причому і на Захід.
 
Тобто, олігархи працюють значною мірою як експортери. Це дозволяє олігархам (за участі «влади») отримувати надприбуток. Частина надприбутку олігархів йде на премії системі управління за сприяння в отримуванні надприбутків. Тобто, державна система управління є одночасно і олігархічною системою.
 
Зважаючи на означені обставини, не можна сподіватися на те, що акціонери цієї системи стануть мовчки і покірно споглядати на те, як «ніхто» намагається зруйнувате їхню мафіозну інфраструктуру і перетворити володарів цього українського простору в «простих інженерів» бізнесу, та й то, ще за умови уникнення болючої «люстрації» в ручному режимі.
 
І коли в 2005-му скажена Юлька почала витягувати з їхніх кишенів кревні надприбутки, вони продемонстрували деякі м’які технології виштовхування на узбіччя антимафіозних активістів. Три кризи одна за одною і клієнт смягчілся. Потім вони взагалі віддали систему в руки відвертих бандюків, хоча і самим було під тими бандюками лячно. Хай буде хоч Янукович, аби не Тимошенко.

До речі, про Януковича
 
Слід визнати, що він все робив майже грамотно. Взяти хоча б висування Сашка із стоматологів в олігархи під №1. Для чого це робилося Вітєю? Спекулятивна логіка підказує відповідь на це питання: це робилося для того, щоб поставити систему на олігархічне довольство у свого олігарха. Адже, як ми з’ясували вище, система управління живилася з двох джерел – легально з бюджету і нелегально з надприбутків олігархів.

Янукович, який тримав в руках державу, не бажав ділитися владою з «чужими» олігархами, тому він створив свого олігарха .. Який і мав би стати олігархічним джерелом для системи. Звичайно, чужим олігархам не дуже сподобалося таке відсунення Януковичем їх від системи.
 
Ну, так от ..
 
Зрозуміло, що ця наша мафіозна система є монстром, з якого не вдастся зробити дресовану робочу конячку. Ця система має зникнути. І вона зникне лише за умови виникнення в нашій країні іншого організму, зародком якого має стати самоврядування. І цей інший організм просто виштовхне цю теперішню потвору з нашого життя.
 
Ні, звичайно, це не буде простою справою. Мафія спробує впасти на місцевий рівень і там взяти самоврядування під свій чьоткій контроль. Адже раніше чи пізніше розгорнеться боротьба за землю .. За легалізацію захопленої землі, за переділення землі, за нові захоплення. Буде і стрелянина, і вибухи, і пожежі ..
 
Але вибору немає. І це стане зрозумілим всім, коли центральна влада сканає від внутрішнього дефолту. А вона обов’ково сканає, адже не має внутрішніх ресурсів для оздоровлення і розвитку.
 
Взагалі, справжні зміни роблять лише тоді, коли виникає загроза краху чи навіть коли крах розпочався. Має виникнути сильна і об’єднуюча суспільство мотивація. А вона виникає, коли загроза насувається якщо і не на всіх, то на більшість. І тоді в суспільстві виникає консенсус і консолідований порятунок. Як от, скажімо, агресія Росії змусила створити більш-менш боєздатну армію.
 
До речі, за війну і Росію ..

Ох, не хочу ..