для старых юзеров
помнить
uk [ru]
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны.

Гонор и глорія

Гонор и глорія
На травневі свята, поки  хтось саджав картоплю, а інші – печінку,  ми невеликим, переважно студентським гуртом вирушили до Польщі. На меті  у нас були відвідини музеїв Варшави і Кракова і знайомство з молодими польськими митцями. Годі розповісти про все побачене і почуте, проте хотілося б тут зупинитися на певних рисах польського характеру, що корінням сягають у давнину, а нині  є каталізатором змін та поступу  в суспільстві й державі.
 
Після відвідин Королівського палацу у Варшаві, вщент зруйнованого під час війни і цілком відтвореного вже в нову добу, співробітники цього музейного комплексу запросили нас  подивитися галерею польських портретів, що зберігаються  у запасниках. Тобто, портрети є і у відкритій для відвідувачів експозиції, але їх у Польщі було так багато, що значна частина розміщена в музейних фондах. Слід зазначити, що до запасників майже ніколи не пускають сторонніх і от цієї галереї  не бачили навіть відомі російські мистецтвознавці, які досліджують польський портрет барокової доби. Фотографувати  там теж не можна – яскравий спалах шкодить старим полотнам.
 
А от ми одержали унікальну можливість побачити збірку так званих «Сарматських портретів» - надзвичайно цікаве і самобутнє явище в європейській культурі  17 – 18 ст. Portret  sarmacki  став модним при королі Стефані Баторії, починаючи з його портрета  1578 року, що зараз знаходиться у Львівській картинній галереї. Ці створені впродовж майже двох століть  картини  стали однією із складових  колективної пам’яті народу.

Портрет Стафана Баторія
 
У польських Хроніках 1633 року стверджувалося, що польські шляхтичі є нащадками племені сарматів, які жили на землях Північного Причорномор’я  до та на початку нашої ери.  За словами автора  Хронік, це войовниче плем’я походило від перших на Землі людей, було обране Богом і суто відрізнялося від диких сусідів – скіфів лицарськими чеснотами.  Ці чесноти, нібито й успадкувала  від сарматів  шляхта, що  стала наріжним каменем  польської нації. Кожен шляхтич, навіть геть зубожілий, вважав себе рівнею коронному гетьману і як відомо, міг у Сеймі  заветувати  будь яке рішення  одним вигуком «Не позволям!». Це гонорове свавілля  польської шляхти суттєво гальмувало прийняття необхідних державних рішень, проте виковувало свідому, незалежну та гордовиту польську еліту.

Портрет Ежи Радзівіла епіскопа Віленського
 
Сарматизм прислужився нації у часи піднесення її самосвідомості. Він підкреслював історичну велич народу, його давню культуру та право на державність. Кодекс  лицарства змушував бути відповідальним за власну землю, поважати свій рід і жіноцтво. Саме в цей час, зокрема  у Польщі, виникає звичай цілувати жінкам руку, що й нині там є нормою. Шляхтич не міг порушити слова честі,  соромився зрадництва та боягузтва. Хоча, напевно, всяке траплялося.
 
Міфічна генеалогія стимулювала інтерес  до геральдики і до родового портрету. Якщо шляхтич «фундував» храм, то він мав право розмістити там власне зображення  та герб на почесному місці. Так само портрети достойних городян  посідали в ратушах.
 
Зазвичай на цих портретах шляхтич був зодягнений  у червоний кунтуш та жупан, обов’язково – з шаблею, гетьман – з булавою, канцлер – з печаткою. Жінок зображували на тлі годинника – символу швидкоплинного часу, померлих – перед завісою, а якщо жінка  пішла з життя – з хустинкою в руці. До речі, жіночих «сарматських портретів» небагато, прекрасна стать воліла бути зображеною у європейських, дещо ідеалізованих та граційних барокових традиціях. І це зрозуміло – надто вже характерні, без лестощів та догідництва ці шляхетські портрети!

Портрет Ганни Гойської
 

Ось  ми ходимо галереєю і трохи моторошно стає від неприкрашеної правди суворих, подекуди розбійницьких облич, де свавілля, жорстокість, хитрість, схильність до пияцтва і розпусти відверто дивляться на глядача. Ця невідповідність пишного оздоблення  та майже карикатурної подоби персонажа, який не тільки замовив художнику , але й лишив нащадкам таке гротескове зображення, бентежить всіх дослідників «сарматських» портретів. Думаю, тут справа не тільки в екзальтації, притаманній  бароковому мистецтву, але й свідома заява шляхтича – ось я такий, єдиний і неповторний та іншим бути, чи комусь здаватись, - не бажаю! І гасло моє – «Гонор і глорія!».

Портрет Якуба Собеського

Портрет полковника Михайла Кричевського
 
Цікаво, що «сарматський» портрет  та взагалі ідеї сарматства  мали суттєвий вплив і на українську козацьку верхівку. Так, у 1677 р. разом з призначенням  Юрія Хмельницького гетьманом  в Немирові,  султан надав йому титул князя Сарматійського. ( А шо, хіба султанові  шкода?) І портрети української старшини подібні до польських, проте не такі експресивні  та зухвалі.

Портрет Байди Вишневецького, засновника Хортицької Січі, старости Канівського та Черкаського
 

У сучасній Польщі слово «сарматській» є формою іронічної самоідентифікації, іноді вживається, щоб підкреслити унікальність польського характеру. На відміну від нашого кумедного Бебіка, вони не сприймають серйозно твердження старовинних Хронік, що сам Господь Бог з Адамом і Євою спілкувався польською мовою. Але отой «сарматський» гонор, самоповага, лицарство, гречне ставлення до старих та жінок повсякчасно відчуваються у сучасній Польщі.
 
Може й нам не вистачає з одного боку – відчуття достойного родоводу, а з іншого – відваги щиро подивитися у дзеркало, констатувати власні вади та чесноти і передати нащадкам краще, що там знайдеться. Сподіваючись на їхню поблажливість.
 
Михайло Дяченко.


© Mich Diach [08.05.2015] | Рейтинг: 45.0/29 | Просмотров: 4052

2 3 4 5 45.0/29




Комментарии доступны только зарегистрированным -> Facebook-login



загрузка...




programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2020 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Пожалуйста, войдите с помощью
Facebook-login