10 квітня 2015 року. 5 ранку. Одеський дворик.
 
В таку ранню пору, в принципі, природно спати. Але раптом за вікном чути крики. Знайомий голос, - думаю я. Ляшко, точно він!
 
Дивлюся крізь вікно першого поверху і бачу, як Олега Валерійовича вбивають два мурла під два метри ростом. Вони били його палицями з такою силою, що ті ламалися об тіло Ляшка.
 
Потім бачу, як Олега Валерійович тягнуть кудись з двора.
 
Ліг в ліжко. З ким не буває, - подумав я. Але заснути більше не міг. Надівши куртку вибіг на пошуки Ляшка. Він лежав на животі непритомним біля сусіднього магазину. Я перевернув його, думав, що ще живий. Але ні, реакції ніякої не було. Швидка на міліція приїхали швидко. Декілька прохожих (половина 6 ранку) зібралися біля тіла, міліція та медики стояли з переляканими лицями. Загалом з десяток людей.
 
Раптом Ляшко піднімається на ноги і просить в мене сигарету. Я простягаю йому пачку «Вінстона». Ми прикурюємо і відходимо подалі від того місця де стоять люди, медики, міліція і… ще хвилину тому лежав Ляшко.
 
Мовчанка, ми куримо… Ляшко питає: «Я сьогодні вкрав 18 кусків. Думаєш, це злочин?». «Олег Валерійович (сміюся), це ж не перший раз, яка різниця?!». Мовчанка…
 
Я повертаюся додому. Бачу в дворі експерта-криміналіста, що ретельно досліджує палицю, якою намагалися вбити Ляшка.
 
Сонце вже б’є в писок. Заходжу в квартиру, лягаю в ліжко. Виглядаю з вікна, бачу на дахах сусідніх будинків стоять мужики, направивши об’єктиви своїх камер у моє вікно.
 
Значить він мав вмерти, - зрозумів я. Тепер мене «пасуть» і хочуть сказати «дякую» за сигарку, яка врятувала Ляшка. Думаю тікати з країни…
 
Проснувся…