5 березня помер Ст(р)алін. 5 березня помер Чавес. Між тим, як Кіпчений Ір склеїв ласти і фактичним визнанням цієї природньої події минув якийсь час (10 днів, якщо я не помиляюсь). Та ж сама історія і з Чавесом. Про Сталіна, звичайно, не знаю, тому що мене тоді ще на світі не було.
 
5 березня Хутін востаннє з'явився на люди.
 
Коли?
 
Було б дуже непогано, якби через "сакральний" проміжок часу в два тижні - 19 березня. По-перше, 19/03/15 мені виповниться 38 років. І дана новина стала б найкращим подарунком за все життя! Перевершити її могло б лише одруження (агов, дівчатка! доки моє серце вільне). По-друге, 20 березня об 11 годині ранку за москальським часом очікується початок сонячного затемнення. "Сама прірода такім образом скорбіт о смєрті вєлічайшего гєнія всєх...". Це було б крутіше за плач медведів за Кім(п)Чен(им) Іром!
 
А тепер відірвемося від містики та романтики і перейдемо до практичних речей.
 
Місяць тому я опублікував ІМХО "Амнистия в обмен на Путина?", в якому припускав, що Захід міг домовитися з російськими елітами на тему "ви - "прибираєте" Путіна, ми - повертаємо вам доступ до ваших активів". Найвірогідніше, змова відбулася під час форуму в Давосі.
 
Люди освічені говорять, що протягом лютого фейса Путлєра дуже швидко почала в'янути, як квітка, жаркого літнього дня полишена на асфальті (тьфу ти, знов на романтику потягло - весна!).
 
А тепер, увага, питання: чому провалився гекачепе? Адже "Горбатого" ненавиділи не менш, ніж комуняк, і багато хто аплодував стоячи звістці про його усунення.
 
Причини дві: вони обрали жорсткий варіант не враховуючи настроїв москвичів, і фактор реакції суспільства. "М'який" варіант усунення Горбі суспільство, можливо, й сприйняло б. А якби ще й одразу не почали "затягувати гайки", а навпаки, відпустили б з срср всіх, хто хотів з нього вийти, то, можливо, й не було б подій 19-21 серпня 1991 року. Маю підозру, що вбивство Нємцова було свого роду тестом: як москвичі зреагують на силове усунення відомої людини. Схоже, що резонанс, викликаний цим вбивством, змусив "сірих кардиналів" обрати "м'який" варіант.
 
Мене більше цікавить питання: "а хто буде наступником?". Однозначно не хтось з опозиції. І не "пенсіонери" - ситуація, в якій опинилася ерефія, не сприяє влаштуванню "гонок на лафетах". Це має бути відносно молодий, харизматичний авторитарній діяч, близький до (сподіваюсь, вже покійного) вождя. І тут маємо лише один варіянт - Рамзан Кадиров! І для нас це чудова новина!
 
По-перше, не секрет, що Хутін залишає Росію виснаженою і економічно, і технологічно, і.... військово (весь "цвіт" росармії підвищує родючість донбаської землі). По-друге, Кадиров, все ж таки, для "християнської" Росії - чужерідне тіло. Так що з одного боку, йому доведеться вирішувати клубок соціально-економічних проблем розміром з Еверест, при посиленні міжнародної ізоляції (світові лідери навряд чи стануть розмовляти з людиною, яка, фактично, зізналася в спонсорстві розстрілу "Шарлі" (кому цікаво - загугліть "чечня, франція, теракти", в мене чомусь гугл не працює - доводиться використовувати закладки, або вводити адреси вручну)). Та ще й долати внутрішній спротив. Людей у Рамзанки якраз достать, щоб контролювати Чечню та Москву, і ще й за Луганду повоювати, але "розмазати" їх по всій Росії не вийде.
 
Схоже на те, що "корпорація КГБ" вже добре розуміє, що втримати існуючу територію (а тим більше - відродити "імперію") не вийде. Отже, потрібно поставити такого "керманича", який зміг би акумулювати гнів народу за "знищення" країни. І знов Кадиров тут - ідеальний вибір.
 
Отже, маємо надію на те, що війна незабаром зійде на нуль. Звичайно, до повного примирення ще досить далеко: неконтрольованої зброї в країні багато, як і людей, котрим нема чого втрачати, але є за що мститися. Та й пожежа, котра невдовзі спалахне в Росії, накидає нам чимало іскор та жаринок. Я не говорю про внутрішніх ворогів (хоча руйнування "емердженсі ексіт", яким для наших злодіїв була РФ, має остудити їх запал). Але там, де в багаття не підкидують дрова, полум'я, врешті-решт, згасає.