Коли В’ячеслав Кириленко почав свою коротку, але вже одіозну кар’єру міністра-хунвейбіна з блога "Зброя культури", всім стало ясно, що культурна революція в Україні неминуча. Я відреагував епіграмою:
 
Культура не зброя. Митці вам не банда.
Затямте це, другий міністр пропаганди.
Ваш дух бойовий убиває народи.
Культура дух миру і згоди відродить.
 
Дуже швидко виявилося, що міністру культури заважає вести війну на внутрішніх та зовнішніх фронтах, що б ви думали?.. Правильно, мирна українська культура.
 
Тому було прийнято рішення вдруге (посмертно) застригти у москалі нашого пацифіста Тараса Шевченка. У москалі, бо Шевченко називав москалями насильно мобілізованих солдатів.
 
Вдова осталась не сама,
А з сином парубком; женити
Його збирались восени.
Аж гульк! Од матушки-цариці,
Таки із самої столиці,
Прийшов указ лоби голить.
Се в перший раз такий указ
Прийшов з Московщини до нас.
Бо на Вкраїні в нас, бувало,
У козаки охочі йшли,
А в пікінери вербовали,
Та теж охочих. На селі
Зобралася громада радить,
Кого голить у москалі.
Порадили громадою
Та скурвого сина,
Вдовиченка ледащицю,
Забили в скрипицю
Та й повезли до прийому.
Он яке твориться
На сім світі! Яка правда
У людей, мій сину.
Така й досі, я думаю,
В нас на Україні.
Та другої і не буде
В невольниках людях.
 
Хочу наголосити, що я як пацифіст проти воєн, але вважаю, що професійні військові можуть воювати між собою. Поки не чіпають мирного населення. Така вже в них професія.
 
Непрофесійна армія — це орда. Орда — це не наша мирна Україна. Ті, хто зараз розпалюють війну та женуть народ на смерть в АТО, є самопроголошеними і явними ворогами нашої мирної України, які перетворюють її за російським зразком на малоросійську орду москалів.
 
Ви скажете, що козаки — не москалі. Правильно. А чому? Вище Шевченко пояснює: "Бо на Вкраїні в нас, бувало, у козаки охочі йшли, а в пікінери вербовали, та теж охочих". А в москалі людей не вербують, не укладають з ними контракт про військову службу. Їх силою змушує ставати москалями та шляхта, яка має народ за бидло та невільників.
 
Козаки були професійною армією. Вони добровільно зробили війну своєю професією.
 
Будь-яка держава — це просто велика охоронна фірма. Всі вони починають державницький бізнес з розбійництва. Лідери цього бізнесу стають захисниками мирного населення від собі подібних, а лузери-рекетири продовжують мобілізувати мирне населення на свої бандитські війни. І зрештою їх знищує накручений ними самими натовп. Бо безчестя ніколи не залишається безкарним, а примушувати мирних людей воювати — це крайній ступінь безчестя для військового.
 
Коли в державі замість професійної армії москалі, вони за першої ж нагоди повстають проти свого командування. І це ще квіточки, коли вони зачиняють офіцерів у казармах та йдуть мітингувати з соціальними вимогами до президентського палацу. Може бути й як у перші дні війни Гітлера зі Сталіним: вояки розстрілювали своїх офіцерів, кидали у них гранати... Не кажучи вже про постійні братовбивчі війни, що виникають на грунті невільництва загалом і москальства зокрема, жахи яких так красномовно розписував Шевченко... Минулого року я спеціально переклав цей уривок поеми "Гайдамаки" для росіян, щоб теж подумали, чи варто повторювати таке жахіття.
 
Зійшло сонце; Україна
Де палала, тліла,
А де шляхта, запертися,
У будинках мліла.
Скрізь по селах шибениці;
Навішано трупу —
Тілько старших, а так шляхта
Купою на купі.
На улицях, на розпуттях
Собаки, ворони
Гризуть шляхту, клюють очі;
Ніхто не боронить.
Та й нікому: осталися
Діти та собаки,—
Жінки навіть з рогачами
Пішли в гайдамаки.
 
Отаке-то було лихо
По всій Україні!
Гірше пекла… А за віщо,
За що люде гинуть?
Того ж батька, такі ж діти,—
Жити б та брататься.
Ні, не вміли, не хотіли,
Треба роз’єднаться!
Треба крові, брата крові,
Бо заздро, що в брата
Є в коморі і надворі,
І весело в хаті!
“Уб’єм брата! спалим хату!” —
Сказали, і сталось.
Все б, здається; ні, на кару
Сироти остались.
В сльозах росли, та й виросли;
Замучені руки
Розв’язались — і кров за кров,
І муки за муки!
 
Отак наш пророк мобілізує пацифістів... До речі! Є в цій історії один кумедний момент для мене особисто. Справа в тому, що із мобілізацією Шевченка міністр-хунвейбін Кириленко трохи запізнився. Зізнаюся: аз, грішний член громадської ради при міністерстві Кириленка, ще рік тому мобілізував Тараса Григоровича Шевченка в пророки релігійної віри в найвищу цінність людини.
 
Ой піду я не лугами
І не берегами,
А піду я не шляхами,
А понад шляхами.
Та спитаю в жидовина,
В багатого пана,
У шляхтича поганого
В поганім жупані.
І у ченця, як трапиться,—
Нехай не гуляє,
А святе письмо читає,
Людей поучає.
Щоб брат брата не різали,
Та не окрадали,
Та в москалі вдовиченка
Щоб не оддавали.
 
Т. Шевченко
 
Кроспост з блогу на "Телекритиці"