Ввечері додому насилу приповзла. Щоб заспокоїтися, залізла у комп’ютера. Та де там заспокоїшся – путін пре на Україну по усіх напрямках і з кожної дірки. І найголовніша його мета – третій Майдан, тому, хто критикує нашу владу, той – агент  путінської фсб, або – дурний.  Присягаюся, що до агентів я не належу, а на рахунок другого – маю таку професію і посаду, що дурний не всидить і пів дня, а я працюю на  одному  місці багато років.
      Справа в тому, що в Києві зараз закінчується акція звірки водяних лічильників, і, таке враження, що нею теж керує той гаспид путін, інакше той процес не поясниш. У себе вдома я поставила нові лічильники ще два роки тому. Це було дуже просто, може, тому, що в нас – ОСББ, а може тому – що навіть тоді клята корупція була на порядки меншою. Закріплений за будинком сантехнік Юра, на вигляд непитущій, а мо, закодований, купив та поставив обидва лічильники,  а головне – закрутив проволочкою (опломбував)  і видав про це папірець. На все пішло пів дня, не виходячи з хати.   Не пам’ятаю, скільки це коштувало, але в рамках розцінок, про які повідомив Голова будинку.
      Але на Мінському масиві живе старенька чоловікова тітка,  яка  усе чекала, що помре, і тоді їй лічильники будуть ні до чого, але дожила до того, що далі без нових лічильників не вжити. Так сталося, що я – найближча родичка цієї старенької, тож мусила допомогти. Лічильники ми купили, тітка викликала сантехніка  з ЖЕКу, бо так робила усе життя, а з лівим (неправильним) майстром не хотіла  мати справу.  Сантехнік довго заставляв на себе чекати, минулого тижня, нарешті, прийшов. Лічильники вкрутив, але, чомусь, не опломбував. Я цього не знала і пішла до їхнього ЖЕКу за папірцем з печаткою про  дозвіл на експлуатацію.   Вперше це було позавчора. Через пів міста, з Троєщини – на Мінський.  Приїхала близько першої. Зраділа, бо не було ані  душі. Оба-на ! Розклад роботи:  у середу перерва з 12-ої до 15-ої. Мені б таку перерву. Плюнула, пішла геть.
      Сьогодні приїхала вранці.  Довгий темний коридор з крашеними вияложеними стінами на радянський манер. Вздовж нього нескінченна черга людей, головним чином, пенсіонерів.  Усі галдять, кричать і лізуть без черги.  Стала, через дві години згадала оповідку Мрачного, як він водив свою доцю з поламаною ногою до гінеколога. У горлівській поліклініці на той час були лавки на “три сраки”,  тут  немає ані стільця. Стояти довелося довго і важко. Бабці  на цьому шляху штовхалися, як важкоатлети, наприкінці з тієї стіни чомусь стирчить гострий гачок. При якихось розборах мене на відкинули точнісінько на нього,  врешті-решт  вилізла я звідти з величезною діркою у новій свиті. Але без папірця, бо рівно у 13-00 богадільня закрилася до вівторка.
      Але в черзі я взнала, що папірець на холодний лічильник мені дадуть, лише коли опломбують, а  сантехнік дуже прошений і дорогий. А за ще більші гроші майстер дільниці може все оформити без ніяких черг.  А  за гарячу воду потрібно їхати у  їхнє відділення “Київенерго”, але попередньо треба  розжитися талончиком на чергу, які видають у 7 ранку по вівторках.  Я уявила, як я ночую під цим відділенням у порваній свиті і плюнула. Подзвонила сантехніку Юрі з нашого ОСББ і домовилася, що він все “устроє”  за помірну плату.   Отакий вийшов путін на сантехнічному фронті.
      А ще, виявляється,  це путін скупив долари і встроїв у середу війну з цукром і крупами.  Ні-ні, я проти путіна, я вважаю його найогиднішою людиною на світі, а росію  -  не дуже хорошою країною. Але свиту жалко...