Імперії гинуть, піском замітає столиці.
Останній кортеж з потойбіччя також не бариться.
Струхлявіє камінь, впадуть колоски в косовицю.
Поглине усіх ця глибока бездонна криниця.
Сліпі кошенята, кати, захмелілі п’яниці,
Черниці з хрестом у правиці, розпусні дівиці –
Для кожного місце знайдеться у братській гробниці.
 
Чи коло сансари крутнеться для нас іще раз?
Чи варто плекати вогонь і хапатись за шанс?
 
Ще смерть, як дементор, з усіх повисмоктує душі.
Вона уже тут. Он, в куточку, гойдає колиску,
Співа немовляті про рай – там-бо котик і лиска,
Там мотанки-ляльки й кумедні ведмедики з плюшу.
«А тут, моя пташко, летить за снарядом снаряд
І, попри прислів’я, влучає у вирви ті самі.
А тут, моя зоре, вулкан. Тут живуть на розламі.
Ходімо зі мною туди, де нема канонад».
 
… Нам випала карта скорботи – чистилище й страсті.
Та це – не кінець. Хто іде, той подужає шлях.
Поборе борець. Окунь щуку спіймає у снасті.
З’їсть вовка теля. Бо бувають свята і в невдах.
 
Твій день – не сьогодні, мій друже. Ще встигнеш упасти
І перехрипіти в калюжі із власної крові,
Ще вкриються льодом озера очей волошкові,
Тобі не забудуть віночок терновий нап’ясти.
 
Зажди – не іди. Вже і так не лишилося часу.
Прискорені дні сновигають, палають і гаснуть.
І хай не судилось нам жити заможно і щасно,
Та ворог не знає, що втрапив в роззявлену пастку.
Бо спогади й плани ніхто в нас не зможе украсти.
 
Є я. І є ти. Ось, мій друже, і стало нас двоє.
Багато чи мало, але ми готові до бою.
І хоч би там що, а поразка – не вихід для мене.
Один – уже воїн. А буде нас сила-силенна.
 
01.02.2015.
 
P.S. За статтею: Олег Покальчук – Самогубство категорично забороняється.
http://gazeta.dt.ua/socium/samogubstvo-kategorichno-zaboronyayetsya-_.html