Ну, що ви робите, люди добрі? Для чого нагнітаєте трауру у наше і так сумне, до болю, життя? Ніхто не збирається забувати наші втрати і пролиту кров, головне щоб це було не даремно.
Я розумію біль втрат, знаю на собі що це таке, але ж не можна про цю біль постійно говорити. Ми перетворимося у чергу пенсіонерів, що «хвалиться» своїми хворобами перед кабінетом лікаря.
Хто вам сказав, що про смерті героїв треба згадувати у короткі веселі свята? Хто дав вам право перетворювати блискавку радості у панахиду?
Я собі уявив:
« -Милий, обніми мене і міцно поцілуй...
- Неодмінно, люба моя, голубонько сердешна. Тільки згадаймо про небесну сотню...»
Знаєте які в нас будуть народжуватися діти? Постійно зосереджені, як за холодцем і злющі на ворогів, як москалі. І вороги почнуть плодитися, як зараз плодяться для тих же москалів. Так ми дійдемо до того, що ще з дитячого садка почнемо вчити імена героїв Майдану і завжди будемо готові для помсти. Це буде жахливо!
Ну уявімо, за кожним святковим столом ми починаємо згадувати Святослава, Хмельницького і героїчних козаків, героїв Крут, вояків УПА, незламну Небесну сотню, наших загиблих на Донбасі - адже всі вони полягли за те що ми маємо зараз. Особливо патріотичні ще можуть пом′янути втрати України під час голодомору... Ну, яке це буде свято?
Давайте у такі хвилини мріяти про хороше, світле, весело променисте, пити за щастя та здоров′я ... уявляти як буде добре, коли ми переможемо. А переможемо неодмінно! Нехай діти бачать щасливих батьків, це так рідко буває. А от щоб ніхто нічого не забував і нащадки наші пам′ятали про наших героїв не забувайте приносити квіти і запалювати свічки у дні сумних роковин.
З Новим Роком, любі мої українці. Сміймося перед загрозою, співаймо веселих пісень і нехай знають наші вороги, що волю нашу їм ніколи не здолати!
 

 
P.S. Пропоную коротенький уривок з романау "Сигари для хворого". Гадаю він теки у підняту тему.
   " Не так вже і часто нам випадають хвилини спокою. Я маю на увазі той час, ті короткі хвилини, коли людина може блаженно потягнутися у ліжку, або примружити від задоволення очі посмакувавши скажімо дозрілою вишнею… Мені, особисто страшенно подобається вийти з ванної кімнати, перед сном… знаючі, що день пройшов вдало… з дітьми, слава Богу, все добре… здоров’я, в цілому, відповідає даті у паспорті, але зараз нічого не болить… Телевізор виключений – наші виграли… Будильник не включений – завтра субота… І краще нехай це буде взимку. В кімнаті прохолодно… Ти підходиш до ліжка і “бігом” вкладаєшся у прохолодну, чисту і хрустку постіль… Поспіхом, з головою, вкриваєшся ковдрою, закриваєш очі і… завмираєш. Прислуховуєшся… Прислухався… Посміхнувся: “Як же добре…”
   І таких хвилин дійсно не багато. Завжди щось заважає. Якщо вдома все гаразд, так треба Анжелу Девіс від капіталістів захищати… У Греції, ніби все налагодилося, – так син у школі шибку розбив. А інколи ну, все гаразд… і наші виграли… а не зима..."