Ви любите чай? Я дуже люблю. Особливо люблю зробити собі ввечері чаю з лимоном, загорнутися у теплий коцик, ввімкнути улюблену музику та трохи порозмірковувати про все на світі.
      Коли навколо вирують події, думки самі лізуть в голову. Думка до думки – і виникає якась ідея, погляд, поштовх до дії. Або ж просто розуміння чогось.
      Ковток за ковтком, новина за новиною… Мимоволі відсовую чашку, ще більше закутуюся  в коцик. Думаю про те, що в країні коїться. Часом навіть не хочеться сильно слідкувати за новинами, щоб не засмучуватися щодня. Все погано. Стабільність.
      Стабільність… Вона лиш у моніторі. На війні інакше. Ніколи не знаєш, як складеться далі. Але мусиш битися. Битися за себе і свою країну. Адже як не ти, то тебе.
      Щодня думається про наших військових. Про те, як зараз їм нелегко. Тримайтеся, хлопці.
      От, власне, минули вибори. І що ж ми навибирали собі? Чи буде щось добре з цього? Чи буде виконано бодай одну передвиборну обіцянку? Ще й голоси ніяк не дорахують… Певно, не просто так…
      Вчора прийшов нам лист. Це агітаційний лист від Яценюка із красномовним початком: «Дорога українська родино!» Ні, нам поштою приходило багато політичних брошурок та газеток, але лист прийшов вперше.
      Добре, що агітації нарешті поменшає.
      Гортаю далі стрічку новин. Хтось із одногрупників скинув завдання на завтра. Я і забула геть… Ніц не поробиш, треба готуватися. Підсуваю до себе зошит, пишу. Але пишеться щось дуже повільно. Думаю про те, як не хочу нічого писати, як не хочу завтра на пари, як було би добре попити чаю… Чай! Певно, вже охолов. Ага, так і є. Допиваю вже холодний чай, вмикаю інший список музики, поволі дописую завдання.
      От і настав час іти до сну. Завтра буде новий день із новими турботами, новими думками і новою чашкою гарячого чаю…