В цьому коротенькому ІМХО я хочу просто нагадати тим, хто вовтузиться в пінній ямі, що олігархія неминуче веде до диктатури, а диктатура неминучє кріпчає, а потім вибухає Майданом .. Здається, що ми живемо саме такими циклами.
 
З 4-х Президентів України 2 уникнули Майдану.
 
Перший Президент зрозумів: або він має будувати олігархію, або йому буде краще відсторонитися і віддати цю роль більш підходящему акторові. І він втік.
 
Другий Президент піймав вітер .. Так увійшов в азарт гри, що народною хвилею був викинутим за лаштунки ..
 
Третій Президент тією ж хвилею був вкинутим на лаштунки  .. Але виявився нездарою – роздував щоки, але так і не став папою для олігархії .. З’явився на сцені левом, а залишив сцену сірою хуторською мишею.
 
Четвертий Президент був класикою жанру. За три роки заклав основи східної деспотії. Щоправда, Шустер-лайф при ньому не виставляли з 1-го каналу.
 
Отже, в пострадянській Україні на першому етапі її становлення, поки зростали і входили в доросле життя ті громадяни, що народилися в незалежній країні, ніякого іншого способу життя, окрім олігархічного, країна не знала (і ми розуміємо, чому так сталося).
 
Що таке є олігархія? Це є бізнес за участі держави.
 
Як влаштована олігархія?
 
В олігархічному устрої позначимо три елементи: олігархи, держава і посполиті. Під час функціонування олігархії зазначені елементи узгоджено взаємодіють (тут є певна тавтологія, адже кожний з цих елементів має своє внутрішнє функціонування, яке узгоджується з функціонуваннями інших елементів саме шляхом взаємодії між ними).
 
В кожній олігархії рівень посполитих має бути надійно відокремленим від державного рівня, адже на державному рівні є надто багато такких можливостей, до яких посполиті не мають жодного стосунку. Йдеться не стільки про побутову інфраструктуру державного рівня (спецлікарні, спецсанаторії, спецлітаки, спец …), скільки про специфічний державний бізнес.
 
Навпаки, олігархи і держуправлінці функціонують «в обнімку», тобто – симбіотично.
 
Певні принципи такої «обнімки» можна спостерігати навіть знизу, тобто – з рівня посполитих (дякуючи інтернету).
 
Президенту випадає роль всеукраїнського Папи. Він дозволяє, контролює і збирає данину. Президент є найбільшим сувереном.
 
Окрім Президента є регіональні суверени, у них є свої і так до останніх охоронців. Всі верхні деруть з нижчих, а найнижці (посполиті) вже нікого не обдирають.
 
Така система має певний діапазон розвитку, під час якого всі разом здіймаються на більш високі рівні споживання. На більш високому рівні споживання всі стають більш цивілізованими і більш розумними. Тому у всіх виникає потреба у більш високому рівні споживання .. І завдяки здобутій розумності всі розуміють, що подальше зміцнення олігархії не сприяє прогресу, а навіть навпаки – напрягає все більше.
 
Це розуміють всі, але олігархо-державна обнімка не має в запасі іншого способу існування. Натомість вона має достатньо інтересу для мімікрії, виживання, відродження за будь-яких обставин. Аж поки посполиті не запхають її в глечик і не закопають глечик під старим дубом на березі лісової річки. Але ж то мають бути дещо інші посполиті, ніж вони є сьогодні.
 
Отже, нашому ПОПу нема куди діватися, окрім зміцнювати (можливо – модернізувати) існуючу і досвідчену систему олігархії .. Якщо він не почне зміцнювати олігархію, то олігархія позбавиться його.
 
Поки що в ПОПа є часовий резерв – більшість посполитих віддає йому голоси на «демократичних» опитуваннях. Але меншість вже починає усвідомлювати те саме, про що ми тут патякаємо – олігархія відроджується. І олігархія обов’язково стане диктатурою, оскільки тримається на т.зв. «корупції» (на справді це є просто природна для цього устрою обнімка держави з олігархами), а «корупція» (велика «корупція»!) не може одночасно бути «справедливістю» в сучасному західному розумінні. Отже, або верховенство права, або олігархія.
 
Питання в тому, чи буде постреволюційна «справедлива» меншість вичікувати 9 років?