Тобі потрібен Генеральний прокурор? Мені – ні.
 
А Конституційний суд? Мені – ні.
 
А Президент? А ПремЬєр-міністр? А, вибачаюсь ВР? А, прости Господи, політичні партії?
 
Мені – ні.  Не потрібні.
 
Найбільше, хто мені потрібен, так це Голова ради громади, ну ще суддя, шериф ..Потрібна інфраструктура громади, школи, лікарні ..
 
А за все, що існує пожа межами громади, хвилюється і вболіває рада моєї громади (нас 3000 осіб), тобто Голова, заступники, секретар і помічники, - і депутати від моєї громади до повітового Віче (в тому повіті 300 000 осіб).
Діяльність вповноважених громадою представників є цілком прозорою і жорстко підзвітною.
 
******************
 
Ну, таке життя у нас попереду .. по далекому переду ..  А на потоці вирує держава московського колєнкору. Що це означає? Воно означає те саме, чим ми живемо 74+23 роки.
На верхньому рівні управління гніздуються еліти. Саме вони визначають характер змін, їхній напрямок, їхній зміст і їхній розмір. Вони визначають рівень нашого благополуччя.
 
А ми? А ми тут, на першому поверсі піраміди, живемо своїм життям.
 
Між нами і ними знаходиться товстий шар ізоляції, каркасом якого слугує елітоохоронна система. Цей шар ізоляції є прозорим напівпровідником. Тобто ми один одного бачимо, дещо чуємо, про щось здогадуємося. Щоправда, впливати на них ми донедавна не мали ні якої змоги. А вони ще й як могли на нас впливати! В тому і полягала напівпровідність шару соціальної ізоляції «верху» від «низу».
 
Така державна структура дісталася нам в спадок від сересеру. Вона є природною для імперської Московії, але для нашого народу вона є антиприродною. На моє розуміння, саме з цієї обставини наша держава є такою потворною, що в світі ще пошукати.
 
Московська форма не відповідає українському змісту – ось що постає рушійною силою майбутніх перетворень!
 
*****************
 
Тим не менше, ми до української форми ще не дозрімши, отже готуємося до виборів у Раду - маємо ще поблукати по лабіринтах своєї долі.
Маємо йти і голосувати. Навіщо? Щоб обрати такий парламент, який полегшить нам шлях до Української Народної Республіки.
 
Чому Порошенко пішов у президенти? Тому що він все життя туди йшов. І ось випала нагода.
 
Чи був у кишені ПОПа значущий соціальний проект? Ми такого проекту не вгледіли. Відповідно, і команди у ПОПи не було, бо не було нічого такого, навколо чого могли б зібратися амбіційні однодумці-реформатори (якщо не зважати на Юрасика з його  республікою №3 - до речі, а де Юрасик?).
 
Отже ПОПа разробив проект виборювання посади Президента України і цей проект виявився вдалим.
Був у ПОПи конкурент (з початку 2000-х), та ПОПа здолав його. Тому що у конкурента був великий соціальний проект – демонтаж олігархічної системи, …, і якшайшвидший вступ до ЄС і НАТО.
 
Тобто, конкурент пропонував народу суттєві реформації .. І на тому попалився.
 
*********************
 
Воно й не дивно – адже народ є неоднорідною істотою .. Складові народу можна виявити за критерієм швидкості перетворень.
 
Нетерпляча частина народу прагне самих швидких перетворень. Але ця частина є найменшою.
 
Вона є найменшою, але найбільш активною і здатною на самоорганізацію. Коли Янукович довів країну до межі руйнації, саме ця пасіонарна частина зупинила небезпечний розвиток подій і ціною Небесної сотні звільнила Україну від Януковича.
 
А далі, за нашим традиційним сценарієм, у нас йдуть демократичні вибори, на яких до справи приступає та зачманіла більшість, яку лякають швидкі трансформації. І ця більшість обирає відкат у дореволюційний стан – в олігархічний московський устрій.
 
У мене особисто до ПОПа немає претензій. Ну, хотіла людина стати Президентом! Така от непересічна вдача виявилася у цієї людини. Мільони не хотять бути Президентом, а з десяток-два хочуть. І як же ж круто стати першим у цій двацятці претендентів!
 
Як ПОПа виграв квиток, то є окрема пісня. Головне це те, що ставши Президентом без проекту і без команди ПОП не мав інших варіантів окрім відродження (і очолення – куди ж подінешся) того самого олігархату, який не втік в Ростов, а залишився тут на схемах і потоках.
 
А як має діяти Президент олігархічної країни?
 
Він має розставити на ключових позиціяїх відданих йому людей – це по-перше.
Чому ці люди будуть відданими Президенту? Тому що без саме цього Президента (на ім’я ПОП) вони ніколи не всілись би на ці посади.
Більше того, олігархічна система розповість цим очільникам, як вони можуть швидко і без напруги отримувати велике баксове задоволення від перебування в своєму кріслі.
І ще більше того, система розповість очільнику (якщо він цього не знав) що в нього немає варіантів – або отримуй своє баксове задоволення і не втручайся в задоволення інших, або йди подалі ..
 
Тобто, Президент олігархічної системи має укласти з нею договір, якщо хоче миру і дружби.
 
******************
 
І тут треба взяти до уваги ще одну специфічну обставину України – вона перебуває у стані війни з Московією. При тому, що місцева олігархічна система традиційно знаходиться в договірних стосунках з московською метрополією.
 
Тепер можна уявити, на скільки багатофакторною і багатовекторною є проблема для ПОПа.
 
По-перше, він має опікуватися своїм становищем .. Для цього він має розставляти таких людей, які задовольняють його, систему і метрополію. А також має подбати про нейтралізацію найбільш небезпечних для його президентсва озброєних опонентів.
 
По-друге, він має стримувати ті реформи, які проштовхує нетерплячий актив суспільства.
 
По-третє, він має діяти узгоджено з царем Московії, щоб не притягнути на себе блискавки з громами, що їх генерують в Кремлі.
 
Звичайно, що для стійкості свого становища ПОП потребує своєї ж таки ВР. Якщо він її отримає, то через рік-два зможе стати таким сильним Президентом, яким був Янукович, але не таким дурним, яким той виявився.
 
Отже, пані і панове, всі на вибори!