Високоповажний Ви наш Петро Олексійовичу! Знайшов, я знайшов Вам. Знайшов гроші на забезпечення армії, на доукомплектацію, на зброю, врешті-решт на проведення самої АТО. Ось ці грошеняточки, у Трускавці, 121-й округ, Михайло Коваль, кандидат від Вас, милий Ви наш пане Президенте, має їх до біса, ось, подивіться на світлину! І це не фотошоп, глибокошановний Головнокомандувач, це локальне відображення таланту самозакоханності та безглуздої трати умовних одиниць на прикрашання своїми єблєтами, помноженними на "багато", на маленькому клаптику української земельки.
А скільки ж, Петро Олексійовичу, бордів з вашою товстою мордякою по моєму немаленькому місту, це ж жесть повна. Я вже, бля, вивчив досконало кожну Вашу зморшку, яку Ваш іміджмейкер залишив, щоб надати Вам вираз пєчальнай стурбованності та вікової мудрісті. Я кожен день бачу Вас тисячу разів, Ви лагідно дивитесь на мене на проспектах, Ви раптово кидаєтесь на мене з-за поворотів, Ваш фейс марно намагаються запхати у мої руки якісь не дуже соціально безпечні елементи на зупинках, у мою автівку стукають куплені Вами агітатори на світлофорах, Ваші намети стоять на площах, на вулицях і навіть у провулках, Ви усюди, Вас багато, а я один і я вже не знаю, куди від Вас подітися, щоб залишитися хоч ненадовго у спокої.
Але не переймайтеся, Петро Олексійовичу, Ви не один. Не одна Ваша мордяка псує красу мого немаленького міста, не тільки Ваші агітки та листівки роздають, поряд з Вашими наметами на відстані декількох сантиметрів знаходяться намети Ваших ідейних ворогів та конкурентів (та шоб їх оси за жопи покусали, вірно, пане Президенте?). Відретушовані портрети інших тих, хто хоче урвати собі шматочок солоденького, також спостерігаються у величезній кількості, коли я їду на великій швидкості, вони проносяться повз мене, трансформуючись з усіх обличь в одну величезну, смазану по контурам, безлику пляму жадоби. А лозунги! Чого варті Ваші та не тільки лозунги! Я зроблю це! Ні хуя, я зроблю це ще краще! Йдіть обидва жувати помідори, тільки я знаю, як це зробити!
Ох, як тяжко мені стало жити, Ви навіть не уявляєте, Петро Олексійовичу, як воно - бачити, чути, читати майже усюди, що на вулицях, що в Інтернеті, тільки про 26 жовтня. Безкінечні ток-шоу, безкінечні "соцопитування", безкінечні обіцянки, безкінечна солянка нескінченної брехні. А ще я уявляю, як тяжко Вам, Верховний та Піднебесний Ви наш, який це тяжкий тягар - влада, але Ви мужньо зчіплюєте зуби та готові узяти на свої плечі ще більше, щоб усіляким там патріотикам не дісталося. Шкода Вас, чесно. У такий-то час і узяти усю владу до себе, неабияка мужність потрібна. Ви молодець, Олексійовичу, Ваша тактика називати незадоволених та бажаючих чути правду ФСБшними агентами та провокаторами заслуговує на занесення в аннали тоталітаризму.
А яка війна на білбордах та у ТБ! Якщо уявити, то можна почути, як працюють реактивні системи словесного вогню між суперниками. Стріляють на ураження, не жаліючи ані супротивника, ані випадкових мирних, як-то мене. Подивився ліворуч - одня харя з плаката розповідає, що для перемоги треба негайно узяти точку А. Подивився праворуч - інша харя каже, що треба бути повним дебілом, щоб брати точку А, а треба, не гаячи часу, брати точку Б. Зітхнув тяжко і подивився уперед - а там цілий ряд, ряд ситих лагідних пик з добрими чесними очима каже, що всі інші харі - піздоболи та виродки, а для перемоги треба брати точки В, Г, Д...
Йомайо, Петро Олексійовичу, скіки ж ваших та інших харь висить навколо, а хлопці у порваних берцях ходять. Хлопці, в яких не завжди є в'язані шапки під каски. Хлопці, які сплять на землі, притуляючись спинами один до іншого, щоб зберегти хоч краплю тепла. Хлопці, які мокнуть. Хлопці, які мерзнуть. Хлопці, які хворіють через вічний озноб. Хлопці, які їбали те 26 жовтня у дирку на цифрі 6, бо до цієї дати вони можуть і не дожити та й прерогативи в них зовсім інші - захищати нашу з Вами землю, часто буваючи при цьому мішенями у тирі завдяки Вашому йобаному перемир'ю. Ті хлопці, завдяки яким ще є країна, в який Ви та інші клоуни влаштовуєте цей небувалий, нечуваний гротеск під назвою вибори.
Ви мене вибачте, Петро Олексійовичу, за трохи грубий тон, але якщо його пом'якшити, суті та життєвої Вашої ознаки це не змінить. Ви звичайний цинічний підорас і не тільки Ви, а й усі інші, чиї їбала мені доводиться бачити щодня величезну кількість разів, що означає величезну купу грошей, викинутих задля того, щоб їбала були побачені, у той час, як закривавлений Схід постійно робить паштет з наших пацанів. І жодне з тих хальоних рил у майбутньому не буде вважатися мною за людей, немає і не буде в мене довіри до тих, хто замість допомоги солдатам витрачає величезні купи бабла на рекламку себе улюблених, дорогих та незамінних.
Йдіть-ка ви, люб'язні мої, на хуй.
А я піду краще бійцям хавчика куплю та светрів нависилаю, бо зима йде. Я вчора повернувся з-під Дебальцево, відвозив броніки, сигарети та теплі ковдри. Післязавтра поїду знову. І те "спасибі", яке кажуть мені наші солдати, кидає у тремтіння найтонкіших ниточок десь там, у глибині душі, там, куди Вам, пане Президенте з іншими кандидатами, ніколи не достукатися.
Я колись думав, що приказка "все рано чі пізно повертається" не є правдивою. Втік легітимний, пройшло зовсім небагато часу і я зрозумів, що помилявся.
