Продовжується військова окупація України, або правильно сказати - війна (це іде спланована спецоперація Росії проти державного суверенітету України та подальшої анексії її територій). В Україні сьогодні є реальна загроза відчуження значних територій і позбавлення країни реального суверенітету. Це факт.
Актуальне питання захисту суверенітету кволо розглядатись на засіданнях РНБО. Але всі чиновники та політики мабуть забули про те, що в країні крім армії та добровольчих батальйонів є 650 тисяч діючих міліціянтів, які отримують зарплату з бюджету  і мають право на носіння зброї ( з них 350 тис. чол. – це міліція, 50 тис. - внутрішні війська, 150 тис. - армія, 40 тис. - прикордонники, 35 тис. – СБУ, цілий озброєний Литвин і тощо).
Є велике але, яке нівелює силу цих відомств у захисті національних інтересів держави - це їх корумпованість, та заангажованість.
Вирішення питань реформування відомств та кадровій люстрації вже давно на часі.
Сьогодні, народний патріотизм надихає величезну численність волонтерів, які сприяють життєдіяльності конкретних вояків та цілих підрозділів, а з іншої сторони вони ж є інструментом самопіару продажних політиків, що аби якими шляхами пруться до влади. Для них патріотичні гасла та трошки грошей є знаряддям на шляху у депутати… Гей бики!
Також під пропаганду патріотизму нівелюється вкрай гостра економічна та соціальна криза, народ привчається до затягування пасків та звуження соціальних прав громадян до нищівних показників.
В той же час інформація про поміч заходу – є міфом для незабезпечених верств населення.
Треба розуміти, що в країнах економічного ризику, МВФ завжди пропагує шокову терапію, що завжди ще більше поглиблює деградаційні  процеси економіки цих країн. Тому допомога МВФ ще більше поглибить політичну та соціальну кризу в країні.
Вихід в тому, що державну систему треба міняти, але без третього Майдану це ніколи не зробити.
Сьогоднішні вибори до ВР в умовах війни та й ще по незміненому виборчому законодавству дадуть можливість діючому Президенту створити чималу кількість Міжегірь в регіонах найбіднішої країни Європи. Боїмося граблів, хлопи..
В той же час, підтримка населення,  на Сході та в Криму, сепаратизму є реальною і не треба від неї ховатись. Це наслідок бездіяльності та конкретної праці в ЗМІ «попаредників». Нажаль, що сьогодні  проти інформаційного тиску ЗМІ Росії в нас протистоять невеличкі потуги українських піарлабораторій.
Жаль, що агресор, в особі Путіна наступає, а до цього зовсім не були готові українська  держава і суспільство. Путін здійснив протиправні акти проти держави - України, але це він ніколи би не зробив, не маючи підтримку свого населення та без опори на сепаратистів Донбасу. І це все проходило при повній «озабоченності» інтелігентного європейського співтовариства..
Все що сьогодні відбувається визначає повний розвал всієї системи безпеки у світі, яка створювалась більше 50 років, а сьогодні стверджує неадекватність та недієздатність світу та світових організацій до спротиву щодо агресора.
На це вказують:
- смішні економічні санкції;
- смішні дипломатичні кроки;
- смішна економічна допомога..
Ми маємо розуміти, що ми воюємо самі і ніхто нам не допоможе, а виходячи з цієї військової ситуації в нас ще й будуть великі людські жертви. І тільки ми самі зможемо вирішити питання своєї національної безпеки, бо нікому крім нас самих ми не нужні.
Майбутня, вся, міжнародна фінансова допомога Україні, буде спрямована на зростання економіки Євросоюзу , а не для реформ української економіки.
Це аксіома. Ні хто не буде боротись за наші національні інтереси. Сьогодні ми хочемо в ЄС і в НАТО? Та нас там ніхто не чекає. Навіть угода про асоціацію це повна бутафорія. Європа хоче лише одного – зміцнення буферної зони до Росії, а Україна їм двічі по-боку.
Нам слід чітко зрозуміти, що навіть якщо після виборів при владі будуть радикали, “Свобода” чи “Правий сектор” ми ніколи не будемо ні в ЄС, ні в НАТО, бо ми ж у стані війни і грошей країні, що в стані війни, ніхто і ніколи не дає..
Вірогідні кілька дуже непростих та взаємо виключних варіантів перспективи розвитку подій:
а) вступ в ЄС і НАТО на взамін за втрату території на Південному Сході (тому що в ЄС нас з такими військовим ситуаціями не приймуть ніколи);
б) зберегти територію, але не вступати в ЄС і НАТО (це сценарій Росії, але і він є без гарантій з усіх сторін);
в) зберегти територію і вступити в ЄС (це проголошує влада), але він сьогодні не виглядає реалістично. Принаймні сьогодні і я к мінімум завтра і навіть після завтра.
г) втратити територію і не вступити в НАТО і ЄС — найбільш програшний, але найбільш реальний на сьогодні.
Гірко, але де-факто.
Щиро бажаю сьогоднішній владі успіху і наснаги рятувати Україну. Але ми сьогодні бачимо чисельні стратегічні і тактичні помилки, які робляться непрофесійними фахівцями.
Найбільше мене турбує, втрата ініціативи, втрата часу, непрофесійні рефлекторні дії влади, небажання долучити до роботи тисячі професійних, відданих Україні людей. Все це діється  на противагу кумівству, корупційності та безпорадності команди, що проявляється у кадрових призначеннях.
Боріться, бо час валити все на “попередників”  вже пройшов.
Десь так.