Учора перечитав “Слово о Полку Ігоревім”: я навіть не уявляв наскільки це сучасний текст — http://litopys.org.ua/slovo67/sl.htm
 
Ось передісторія подій (http://ukr-lit.ucoz.ua/index/roz). Київський уряд проводить антитерористичну операцію проти половецьких терористів на Донбасі. За 2 роки до цього, у 1183 році, президент України Святослав Всеволодович провів успішний похід, в якому взяли участь його кращі 11 добровольчих батальйонів з їхніми комбатами; у результаті було звільнено від терористів велику територію, захоплено в полон одного з ватажків терористів – хана Кобяка із 16-ма іншими командирами терористів нижчого рангу, і головне – створено стійку і узгоджену систему оборони українських земель силами батальйонів територіальної оборони від систематичних набігів терористів з Донбасу.
 
Але комбат Ігор Святославович з його батальйоном “Новгород-Сіверський” не взяв участь у тому поході. В тому ж 1183 році його добровольчий батальйон успішно діяв проти терористів окремо від регулярних частин перзидента Святослава.
 
Тепер сюжет. Через 2 роки, у 1185 році, комбат Ігор вирішує провести новий рейд зі своїм батальйоном проти донецьких терористів. До нього приєднався його побратим комбат “Буй-Тур” Всеволод Святославович з його батальйоном курських добровольців. Але побратими знову не узгодили свої дії з президентом Святославом Всеволодовичем та регулярними частинами української армії, що в результаті і призвело до трагедії.
 
Проте патріотизм і високий бойовий дух Ігоря – який хотів шоломом напитися води з Дону і переломити списа край поля половецького – ні в кого в Україні не викликає сумнівів, всім зрозуміло, що ця людина не піде на ніякі переговори з терористами:
 
«Хощý бо, — речé, —
кóпіе приломи́ти конéць пóля Половéцкаго;
съ вáми, рýсици,
хощý главý свою̀ приложи́ти,
а лю̀бо испи́ти шéломомь Дóну!»
…
“И́горь къ Дóну вóи ведéтъ!
Ужè бо бЂ́ды егò пасéтъ пти́ць по дубію́,
вл́ъци грозý въсрóжатъ по ярýгамъ,
орли́ клéктомъ на кóсти эвЂ́ри зовýть,
лиси́ци брéшутъ на чрълéныя щиты́.”
 
Отже, 23 квітня 1185 року батальйон територіальної оборони “Новгород Сіверський” на чолі з Ігорем вирушає з місць постійного базування, і на шляху слідування в зону АТО з’єднується з добровольчим батальйоном “Буй-Тура”. Далі події розвиваються драматично. На початку травня об’єднані батальйони заглиблюються у територію контрольовану терористами. 10 травня вони розгромили авангард основних сил терористів Кончака і Гзака, знищили декілька блокпостів (веж) терористів і продовжили звільнення території в басейні річки Айдар поблизу сучасного Старобільська. Але 12 травня, коли підійшли основні сили терористів, добровольчі батальйони потрапили в оточення біля річки Каяли. Ворог безперервно обстрілював їх градом стріл. Не витримали легкоозброєнні ковуї і без наказу залишили свої позиції (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%) . Ігор Святославович з частиною дружинників намагався їх повернути, в результаті відірвався від розташування своїх основних сил і потрапив у полон. Буй-Тур з рештою сил батальйонів намагався організувати оборону – утворивши стіну з щитів біля озера, але воїни не могли довго захищатися від обстрілу. Українськи частини трималися три дні, але сили були не рівні, і багато воїнів загинули, решта з “Буй-Туром” Всеволодом потрапили в полон.
 
Звістка про поразку і полон Ігоря доходить до Путивля, де перебуває дружина Ігоря – Єфросинія Ярославна. Вона виходить на міську браму Путивля і голосить, просячи у вітру, Дніпра, сонця повернути її чоловіка додому живим. При цьому присутні представники місцевих засобів масової інформації, такі як лірники, що згодом залишили записи про плач Ярославни у поетичній формі.
 
Поразка батальйону “Новгород-Сіверський” і взяття в полон комбата Ігоря Святославича мала дуже серйозні наслідки в оперативно-тактичному плані. Було порушено систему оборони українських земель, де на напрямку Путивль-Новгород Сіверський утворився незахищений коридор. Цим відразу скористалися терористи і вторглися в Україну у двох напрямках: Гзак почав спустошувати сіверські землі, терористи захопили і спалали місто Римів. Війська Кончака вторглися на Київшину і обложили Переяслав, мешканці якого на чолі з комбатом батальйону територіальної оборони Володимиром Глібовичем організували оборону міста в оточенні.
 
У цей час президент і верховний головнокомандувач Святослав Всеволодович проводить термінову нараду з силовиками про те, як діяти такій в критичній ситуації. Розроблено план опору, що в результаті виявився дуже ефективним. Вирішено, що його сини Олег і Влолодимир особисто очолюють підрозділи, що послані у Курськ і Путивль для відновлення системи оборони українських земель. Сам Святослав Всеволодович з головними силами армії з’єднується з комбатом Рюриком, і форсує Дніпро, щоб іти на допомогу обложеному Переяславу. Почувши про висунення військ, Кончак і Гзак під загрозою зіткнення з регулярними частинами української армії на чолі з самим Святославом і його синами спішно зняли облогу і відійшли з тимчасово окупованих українських територій на свої “зимівники” на Донбасі.
 
Ігор тим часом перебуває в полоні у донецьких терористів, де знайомиться з половцем Овлуром, якому остогидла ідеологія і діяльність терористів, і який хоче втекти з Донбасу в Україну. Овлур вмовляє Ігоря Святославовича тікати разом і допомагає готувати втечу. Одного вечора, коли терористи-охоронці напилися кумису і п’яні поснули, Ігор разом з Овлуром тікають; далі вони добираються 11 днів до міста Дінця, що контролюється ЗСУ, а звідти Ігор вирушає до свого міста – Новгорода-Сіверського.
 
Люди в Україні і також президент Святослав Всеволодович надзвичайно радіють щасливому поверненню героя АТО з полону терористів, не зважаючи на те, що відсутність військової дисципліни у комбата Ігоря Святославича ледь не призвела до катастрофи, для подолання якої президентові довелося задіювати основні резерви регулярної української армії.
 
У серпні 1185 року на честь повернення комбата Ігоря Святославича президент Святослав Всеволодович влаштовує урочистий прийом в адміністрації президента у Києві – на який запрошено командирів військових з’єднань а також ЗМІ. Ігор урочисто прибуває в Київ і йде спочатку до церкви, тоді на прийом до президента.
 
Згідно з припущенням Леоніда Махновця, саме на цьому прийомі вперше виконується “Слово о полку Ігоревім” і лунає заклик до комбатів добровольчих і територіальних батальйонів об’єднатися та краще координувати свої антитерористичні дії – особливо перед загрозою вторгнення в Україну більш сильного ворога в майбутньому. Президент Святослав Всеволодович виголошує свою знамениту промову, яку згодом названо “Золотим словом Святослава”, в якій наголошується що незважаючи на безсумнівну хоробрість добровольчих батальйонів і їхніх комадирів, нашим військам ще бракує дисципліни, злагодженості та координації дій. Промова починається так:
 
“Тогдá вели́кій Святъслáвъ изрони́ злáто слóво,
с слезáми смЂ́шено,
и речé:
«О моя̀ сыновчя́,
И́горю и Всéволоде!
Рáно естà началá Половéцкую зéмлю мечи́ цвЂли́ти,
а себЂ́ слáвы искáти…”