Над нами нависла розбійницька тінь
Від гір до морського причалу.
Та тільки впродовж багатьох поколінь
Європа мовчала.
 
Півсотні десанту у землю лягло,
«Стрілок» волонтерів катує.
Солідно наморщивши древнє чоло,
Європа німує.
 
… Ця драма триває рокИ і рокИ,
Зловісною притчею стала:
Ішли в Україну російські полки –
Європа мовчала.
 
Пруть танки, не криючись, через кордон,
Солдат піднімає забрало.
Вже в’янув не раз український бутон –
Європа мовчала.
 
Невдовзі забудуть і збитий літак,
Щоб газ їм Москва постачала.
У мить вирішальну за гроші й «за так»
Європа мовчала.
 
Складав «легітимний» по торбах шмаття,
Добро пакував у валізи,
Уникнувши суду і слів каяття,
Чухрав до Ростова без візи,
 
Десятки беззбройних простих громадян
Від снайперських куль помирало,
Допоки Європа вмовляла Майдан
Міняти мечі на орала.
 
Збираючи вкотре війні данину,
Ми будемо рити окопи,
Ми згодні платити високу ціну
І бути форпостом Європи.
 
Ми просимо зброї, набоїв, машин –
І знову вона зволікає.
Від Мордору хутко не зводите стін –
Він скоро й до вас доблукає.
 
Ви скажете: «Співам на вчать солов’їв!»
Мій вірш – не повчання,
Та ваша «стурбованість», друзі мої,
Тотожна мовчанню.
 
А ваше мовчання – як згода німа,
Відмова від дій і втручання.
Одначе пухлина не зникне сама,
Не змовкне зміїне сичання…
 
29.08.2014.
 
Першоджерело (надто відоме, щоб його наводити, а проте): Олександр Олесь – "Європа мовчала..."