*откуда єсть пошла бєда окаянная*
 

Десь-не-десь, в якійсь землі,
Де не правлять королі,
Де мікроби несвободи
Проникають в ґрунт і води,
Де місцеві цицерони,
Занехаявши закони,
Поклоняються сатрапу –
Гріхочинцю й златохапу, –
Під зрадливою зорею
На шляху в Гіперборею
Заболочено-рівнинна
Формувалася країна,
Недолуга й кострубата,
Кочова і темнохата.
Всі стежини в ліс ведуть,
В лісі ж тім страхіття ждуть –
Фанатичні та жорстокі,
Неохайні, заздроокі.
Що не рік – у них похід:
То на захід, то на схід;
То на півночі – в снігу
(І транзитом крізь тайгу),
То на півдні – у піску
Топлять в крОві «грусть-тоску».
Ненажерливі номади
Брали селища і гради,
ВирізАли і палили,
Грабували і ділили,
І, розвіявши «кручину»,
Повертались до спочину
(При «освоєнні» Сибіру
Надірвавшися надміру).
Через «терни» до окраїн
Діставався Ванька-Каїн.
От відтоді (і донині)
У литовців і русинів,
У поляків і татар
Додалося бід і чвар…
 
… Час спливав, як тане ніч.
Вже пора нових сторіч,
А «порядки» тих сторін
Залишалися без змін.
Комунальна ця країна
Слов’янина й угро-фіна
Розросталася в державу,
Кривосудну і двоглаву.
Шолудивий государ,
Ласий до тортур і кар,
Закріпив священність влади
Для безправної громади.
Так в Московії й ведеться:
Що не зробиш – не вдається!
Все в суспільстві шкереберть:
Свиням – бісер, правді – смерть.
Розум, совість – не чесноти.
Привілеї – для свиноти.
Все не так, як у людей:
Як невіглас, то й спудей,
Як хабарник – бюрократ.
Процвітають дань і блат.
Звикли скаржитись щодня:
«Нас ненавидить рідня,
Кожен капостить, як може,
Обража обранців Божих.
Всюди зграї ворогів!
От би сала й пирогів…
Тільки так, щоб не пекти,
А відняти і втекти».
Кожен чимось «завинив».
У нещасті – й поготів:
Там кікІмора зурочить,
Тут корупція підточить,
Десь природа «ошукає» –
Недодасть їм урожаю.
Щоби щедро лан родив –
Позбувайся бур’янів.
В московитів же – біда:
Череда і лобода
Розкошують у траві,
Бо порОжньо в голові.
Важче ж рук до справ докласти,
Ніж знайти, чогО б де вкрасти.
То й збираються у путь
І загарбництвом живуть,
Перешвендявши світами
Від Амуру і до Ками.
Щоб достатку досягти,
Є у них рецепт простий:
Не копати, не орати,
А вбивати й «здобувати».
 
… Після банд були солдати –
Йшли народи «просвіщати»,
«Бусурманів-дикунів»
Пригортати до царів.
На Алтай і Колиму
Несли «світоч» у пітьму.
То Казань беруть в облогу,
То на Астрахань в дорогу.
Тут – Ямал, а там – Курили.
Всіх розбоєм підкорили.
Відкривались їм скарби,
Як «Сезам» Алі-Баби:
Неграновані алмази,
ТисячІ родовищ газу,
Хутро, кедри, нафта, руди…
«Все – моє! Моє – усюди!»
І служиві роз’їжджались,
І кордони розсувались
Вздовж і впоперек сусідів
Цих нахабних дармоїдів.
Так рушниці і ножі
Зневажали рубежі.
 
Царство їх не знає краю –
Все земель не дозбирають…
 
-----------------------------------------------
 
То не діла давноминулих днів,
Що й їхній прах уже в труні зотлів.
Ви вслухайтеся в нинішні слова –
В них чад імперський досі завива.
Не був би «росом» «рос», якби «бомагу»
Вважав за гідну на свою повагу,
Якби угоди, пакти й договОри
Зуміли й справді стримати затвори.
Та він сліпий у скнарості й жадобі.
Не довіряйте цій слизькій подобі –
Сама, либонь, до прірви доповзла,
А світ ще лихоманить «віссю зла»,
Ще б зжерла кусень суші й океану.
Вдавися вже – і буде нам нірвана!
 
… І «трійка Русь», без мапи і мети,
Продовжує політ під три чорти…
 

Липень-серпень 2014 року.
 

P.S. Ідею поцуплено тут:
1. Валерій Примост – Едіп Заліський. Епілог. – «Український Тиждень», №27 (234), 4-10 липня 2014 року.
2. Євген Гуцало – Ментальність Орди.