*нотатки на полях*
 

Коли митрополит спочив у Бозі,
Недовго паства мучилась в тривозі –
На сорок день облишили юдОль:
Король помер – нехай живе король!
І пані «воцерковлені», і діти,
Й наївні свічоносці-неофіти
Подячно тягнуть руки до небес,
Немов уздріли, що Христос воскрес.
Куди ж Онуфрій, «праведник» доби,
Спрямує флюгер вподобань юрби?
А зберігає довго «павутиння»
ЧуднІ його зітхання і моління,
Всю, на позІр, химерну маячню
Про воздаЯння вишнього вогню:
Сміливо, не вагаючись, завзято,
Місцями помінявши жертву й ката,
Він злочини радянської системи
Вписав у провидіння гожі схеми.
Сліпий до горя і до бід глухий,
Казав, що голод – плата за гріхи…
 
[Еге ж, а комуністи – інструмент,
Яким Господь наш творить прецедент,
Щоб всім народам то була наука
І до шляхУ спасенного спонука,
Щоб світській владі навіть по закону
Не здумали чинити перепони.
Терпіть, стогніть, і плачте, і ридайте,
Але царя й генсека не чіпайте.
Якщо на трон послало дурнів небо,
То вам, отарі, значить, так і треба!
Везіть смиренно трутнів і злодюг,
Як полем тягне кінь важезний плуг.
 
… А що, як старець інше повідАв?
А я, як зАвжди, наловила ґав
І виписала ближньому догану
(Оце така яка капосна й погана!),
Не кланяючись вікові та сану,
Роздмухавши у склянці урагани.
Тоді – пробачте, недруги і друзі.
 
Та приказку «катюзі – по заслузі»
(Де «пастир» суперечить сам собі
Без страху доживати у ганьбі)
Наводьмо горе-клірикам щоразу,
Бо це таки цитата, не образа.
І тим вона блюзнірська й показова,
Що все бере початок з думки й слова.
Нестримний, не прикушений язик
Начепить, гірше ворога, ярлик.
Доводь тоді сентенцій чистоту,
Угодництво і відданість Христу!
Мов рак, беркицнувсь зОпалу в окріп.
РечЕ дурну молитву дурень піп.]
 
– Про лЮдське око, я – за Україну.
А там – нехай, холєра, і загине!
Нам воювати з братом не з руки –
За це Господь карає на вікИ.
Не час розмов про санкції й «Містралі» -
Збагнути б хоч Мойсеєві скрижалі.
Найголовніше – Церква і канон.
Фінанси – зло. Політика – притон.
Лиш я один, чернець у білих ризах,
Врочисто промовляю катехизи.
 
[Голублений Кирилом і Кремлем,
Безжурний служка в світі без дилем.]
 
До лих мирських мені немає діла.
Якщо у вас на серці накипіло –
Прийдіть і сповідайтеся отцям,
Тікайте із буденності сильця!
 
[Подвір’я Лаври – тихе і погідне.
З цих стін, напевно, і війни не видно.
З дзвіниці вічність сходить до умів.
Блаженство, спокій, зграйки голубів…
Ці старовинні бані і фронтони,
Печери, чаші, клумби та ікони
На другий план відсунуть метушню
І нашу східну Сирію-Чечню.
Так геній місця й пам’ятка культури
Ховають слід чужої агентури.
Тож, ясна річ, тутешні двері й брами,
Якими вірні входять в стІни храму,
Відчинені не для бунтівників,
Котрі спізнали впОвні владний гнів.
Достоту, як з легенди Касіян:
Не витруть сльози, не обмиють ран.
Бо Лавра – не Михайлів монастир.]
 
–  Ми – за любов, впокорення і мир,
Та мітинги і акти непокори
Наближують приборкання Гоморри
(Вас збурюють гейропці-содоміти,
Їм не дано Писання зрозуміти.
Ці падчірки і пасинки Творця
Є достеменні вершники кінця).
Нема чого топтати чобітьми
Наш острівець без смутку і пітьми.
І недоречні кпини та дотепи,
Що буцім Лаврська – вулиця Мазепи.
Не місце цим схизматикам-борцям
В перлині православного вінця!
 
-------------------------
Допоки Лавра – прихисток Іуди,
Ноги моєї в ній ніде не буде!
Ні на СтрІтення, ні в ВоздвИження
Не впаду до самоприниження.
В притулок московитів-брехунів
Не зваблюсь ні на дзвони, ні на спів.
Ні стародавність кам’яних споруд,
Ні їх приємна влітку прохолода
Не переважать сморід, бруд і блуд
Задушливого культу несвободи.
Вітри століть цих келій не торкнулись,
У ряси й душі вгризлося минуле.
Змін уникати – особливий хист.
Підозрюю, потрібен екзорцист
(Проте не той, «Нікіта-бєсогон», –
У нім самім чортІв сидить вагон).
 

18-20.08.2014.