Володимир Путін, мандруючи Америками, не міг не завітати до Кристини Фернандес де Кіршнер. Аякже, президентка Аргентини ще у березні 2014 дивувалась, чому це світ визнав результати референдуму на Фолклендських островах (залишатись чи ні у складі Великої Британії), а референдум у Криму вважає нелегітимним.
 
Дійсно, чому? Хіба можна порівнювати березневе свято волевиявлення в Криму з імітацією демократії у глухому закутку наскрізь прогнилої Британської імперії?
 
Точну дату голосування окупаційна влада Фолклендських островів приховували майже півроку, оголосила разом з питанням референдуму лише за три з половиною місяці до голосування, збивши з пантелику справжніх патріотів русского міра… тобто, Великої Аргентини, чи як вони там себе називають.
Об'єктивну картину радощів, які б отримали остров'яни від приєднання до Аргентини намалювати не дали - ну нема в Буенос-Айресі грошей на телеканали, які можна порівняти з ОРТ, Россия 24, Russia Today та їм подібних. Навіть Кисельова нема. Задурені лондонською пропагандою рибалки та фермери не встигли придбати у місцевих воєнторгах військові однострої та новітню зброю. Аргентина не спромоглася висадити на острови “зелених чоловічків”. От і результат - 99,8% за те, щоби жебракувати у складі Сполученого Королівства.
Хіба це демократія?
 
Тож президент Росії особисто президентці Аргентини подякував, висловив.
І натякнув. Вперше - ще у Москві, в інтерв’ю “Пренса Латина”.
 
“Россию и Аргентину объединяет более чем вековая история тесных связей и мощного взаимного притяжения. Говорят, что в каждом шестом аргентинце течёт хоть капля российской крови. Для многих выходцев из нашей страны Аргентина стала второй родиной.” http://www.kremlin.ru/news/46190
А щоби пані Кіршнер не сумнівалась, повторив у Буенос-Айресі.
“Для сотен тысяч выходцев из России Аргентина стала второй родиной”
http://www.gazeta.ru/business/news/2014/07/13/n_6304133.shtml
 
Для Путіна, як відомо, головна мета життя - захист усього русскоязичного, навіть якщо воно цьому захисту чинить спротив.
 
І не мають значення відстань та гроші - тим більш, що з “Містралями” західне узбережжя Атлантики стає значнго ближчим до Самари і Пензи.. Кожний шостий з краплиною російської крові - це майже сім мільйонів, як на Донбасі!
 
І якщо “Русский дом” в Мар-дель-Плата проголосить себе “Мардельплатской народной республикой” - хай пані президентка Кіршнер не каже, що не так Путіна зрозуміла.