Час від часу кожному з нас доводиться звертатися до лікарів. Комусь справді потрібна медична допомога, а комусь треба зробити довідку для прийому на роботу, для вступу на навчання, для медкомісії і т. д. (необхідне підкреслити).
      Я не боюсь лікарів, я не боюсь крові, мені взагалі цікава медицина. Але такі вимушені походи до поліклініки просто вистріпують мені всі нерви. Думаю, не лише мені…
      Отже, мета: отримати довідку.
      Засоби: медична картка, гроші і залізне терпіння.
Крок 1:
      Встати вранці, не поснідати, бо ж аналізи здавати, зібратися і, зціпивши зуби, прийти до поліклініки.
Крок 2:
      Вистояти чергу таких самих голодних і невиспаних, як ти, і все ж сісти за стіл до лаборантки.
      Лаборантка – то окрема тема. Цікаво спостерігати за тим, як вона, геть бліда, тремтячими пальцями бере голку і ледь-ледь вимовляє: «Не бійтеся, не дивіться, все добре…». Потім вона невміло штрикає голкою палець, тисне десь на кісточку, що кров майже не йде, і викручує руку, щоб зібрати бодай крапельку. Лишається лиш подумки побажати їй досвіду у цій справі.
Крок 3:
      Тицьнути двадцятку медсестрі, щоб аналізи зробили швидше, бо довідку треба вже на завтра.
Крок 4:
      Пройти вузьких спеціалістів (із внутрішньою істерикою)
      А ні, стоп.
      Спершу треба отримати талончики на кожного лікаря, бо без них не пустять. А ще самому заповнити персональні дані у довідці, бо без цього талончики не хочуть давати.
      У кожному кабінеті відбувається фактично однаковий діалог:
-Доброго дня,  мені на довідку.
-Скарги є?
-Немає.
-А чому?
-Бо немає.
-Точно?
-Так.
      Після цього починається допит на тему  «Де скарги? Хочу скарги!», який триває від 5 до 20 хвилин. Зрештою, лікар здається і ставить підпис і печатку.
      І так кабінетів п’ять-шість.
Крок 5:
      Забрати результати аналізів.
      На щастя, двадцятка зробила свою справу, і аналізи готові на кілька годин раніше, тому з’являється шанс встигнути до дільничного терапевта до обіду.
Крок 6:
      Розмова з терапевтом.
      Це найгірший з усіх пунктів. По-перше, до терапевта завжди довжелезна черга, про приємності якої усі знають. По-друге, це зазвичай зла і смикана жіночка пенсійного віку, яка прискіпується до кожної дрібниці.
      Розмова ця має десь такий вигляд:
-Доброго дня. Мені підписати довідку.
-Все пройшли?
-Так.
-Тиск міряли? Температуру?
-Так, все в нормі.
-Дайте картку… Де флюорографія?
-Отут підклеєна.
-Чим хворіли останні півроку?
-Нічим.
-Точно?
-Так.
-Де довідка про (далі йде довгий перелік)?
-Все підклеєно.
-А чому так давно не були у нас?
      Далі починається тирада про те, що я безвідповідально ставлюся до свого здоров’я, що треба приходити на огляд кожні півроку…
      Коротше, терапевт усе ж ставить печатку і направляє до головного лікаря.
Крок 7:
      Отримати підпис головного лікаря.
      Тут усе просто. Головному лікареві все одно, що написано у довідці. Він ставить підпис і відпускає з миром.
Крок 8:
      Тішитися тому, що є довідка! Місію здійснено!