Цього тижня Партія Регіонів вирішила, що натягувати кульку на Верховну Раду менш перспективно, як презерватив на глобус. Після того, як НАТО здивовано знизало плечима з приводу праведної істерики захисників суверенітету на тему ПДЧ та того, що бачити Україну в Альянсі на повному серйозі може тільки Наталя Вітренко, опазіция подивилась на кульки під куполом, Юлю в телевізорі, вибори в Росії,  вічні ігри розуму в секретаріаті президента і засумувала остаточно.
 
В царині андеґраунд-перформенсів (Сєвєродєнецьк-2) і мистецьких інсталяцій (кульки в Раді і машина на Шуфрича) ПР, безперечно, здобула право на Шевченківську премію, але, з усіх практичних результатів, можна назвати лише той, що Віктор Федорович, врешті, повністю опанував електронного суфлера. Решта – спонукає до роздумів і медитацій. У пошуках осяяння вирішили медитувати колективно. Тим більше, що валити хирляву (помаранчеву? демократичну?) коаліцію краще на пленарних засіданнях, куди зібрати всіх коаліціянтів фіг вийде, бо депутат Верховної Ради – це настільки високе звання, що його ніхто не може примусити приходити на роботу. Тепер опазіция буде пильнувати за тим, щоб кожен коаліціянт голосував особисто, як цього і вимагає Закон. Сльоза гордості за свою країну повзе моєю щокою – невже я діждуся того моменту, коли опозиція буде заставляти владу шанувати Закон (один для всіх), а влада буде невтомно боротися за справедливість (бо вона є і то вартує)?...
 
Але я дещо відволікся! Ближче до суті, мій політстурбований друже! Рада запрацювала! З такої нагоди, я почав гарячково згадувати передвиборчі обіцянки всіх парламентських сил. З БЮТ зрозуміло – там вартувало і все вони вже вибороли. З Регіонами також – вони життя покращили ще вчора, зараз трохи погіршилось, але стабільність, слава Богу, є!  Комуністи хотіли дешевої ковбаси – так хай в мене хоч хтось кине камінь, якщо в буфеті Верховної Ради вона дорога! Литвин був країні потрібен – країна Литвина має. А от… НУНС?! Вони ж обіцяли скасувати депутатську недоторканість. Ну? І? І от внесли, врешті, законопроект «Проект Закону про внесення зміни до Конституції України (щодо обмеження депутатської недоторканності) (проект н.д. В.Кириленка вручено ще 25.01.2008, проект н.д. В.Януковича – 12.02.2008)» Однак, цього тижня включати ці законопроекти в порядок денний не стали. Напрацювалися! Та і як їх включати, якщо в самому НУНС у свій передвиборчий лозунг вірить, мабуть, тільки один Кириленко, а всі решта просто хочуть, щоб цей недолугий слоган тихо помер.
 
Цікаво, чи з’являлись уже думки у політраді НУНС про те, щоб забрати гроші, заплачені за такий сумнівний креатив? І хто їх тягнув за язик? Обіцяйте реальні речі. Наприклад, Юлія Володимирівна пообіцяла перед виборами, що призову в армію більш не буде. А після виборів спокійно підписала постанову №156 від 05.03.2008р., якою й затвердила чисельність призову до лав Збройних Сил України. І в кого повернеться язик сказати, що вона не хотіла виконати свою обіцянку? Ні в кого. А в кого повернеться язик взагалі згадувати про таку її обіцянку? Також ні в кого. Бо обіцяти треба грамотно. Обіцяти треба те, що може побіжно зацікавити ВСІХ, а потім ЗАЧЕПИТИ тільки деяких. Оце креатив!  А про депутатську недоторканість – ні фіга не креатив!  Це до виборів весь БНУНС хотів недоторканість скасовувати, а після – виявилося, що їх не так зрозуміли. То Іван Степанович завжди був проти зняття недоторканості, то Гриценко вважає, що треба, її горопашну, синхронно з усіх знімати – депутатів, суддів, президента…
 
Щодо Гриценка я, правда, обмовлюсь – цей полковник  озвучував свою позицію ще до виборів. Він взагалі забагато говорить. Толік, як той Маркесів полковник Авреліано Буендіа – всі навколо уже уклали Неєрландське перемир’я, а він далі воює. Солідний же ж, наче, мущіна! Міг би й уже заспокоїтись. Його ж брали в п’ятірку тільки на вибори, шоб, значиться, електорат оцінив потенціал блоку. Вибори пройшли – сиди тихо і не мнявкай! Ти ж офіцер! Ти шо, не знаєш, що під час війни бувають допустимі втрати в живій силі? Так от – ти вбитий, Толік. Піф-паф. Маленький ти ще у війну з дорослими дядьками гратися.  Інститут іноземних мов Міноборони США – це не Львівський торгово-економічний інститут, а кандидат технічних наук – не проффесор (капосний «Ворд»: виправляє у слові проффесор з двох на одне «ф»! Ганьба «Майкрософту»!). З такими даними, друже Анатолію, тобі нічого не світить. Ще б ти був диплом загубив, як Зварич – може, був би ти свій на цьому святі життя під скляним куполом, а так… Вибач, Толік!
 
І все-таки, цікаво –  Гриценко в президенти піде? А пішов би? А якщо задатися не гіпотетичним майбутнім, а гіпотетичним минулим – що було б, якби НУНС сформував першу п’ятірку з тих людей, які зараз задають тон у політиці блоку, бодай по телевізору? Скільки б цей блок набрав процентів? Складно сказати? Я допоможу. Отже, перша 5-тірка НУНС по факту:
1. Балога;
2. Плющ;
3. Кріль;
4. Петьовка;
5. Довгий.
Йопт! Пили б чай з Морозом. Чи я не правий?
 
Не минув тиждень і без турботи про нас нашого страшного -  вибачте, дідусю Зігмунде! – старшого брата. А як же без турбот? «Раз бъет – значит любит!» - твердить російське народне прислів’я і це є істинною правдою! Любити цього тижня нас вирішили, за старою звичкою, газовим вентилем, але чомусь не встигли сказати обов’язкового: «Дура ты, Юлька, ведь люблю я тебя!» А взяли і відновили поставки газу, після того як ледь прикрутили кранИ. Воно, може, тільки тому, що в Кремлі новий Коала методично і повільно віддирає побілілі пальчики попередника від ядерного чемоданчика, а може, тому, що ми щось десь програли, бо все, що можна було перемогти у вічній війні з «Газпромом» ми вже виграли руками Івченка і Ющенка. Тепер залишається просто забрати контрибуцію середньоазійським газом в обмін на дешеві північноамериканські папірці. Думаю, не зовсім вигідно!
 
При таких розкладах з газом і нашим енерговитратним виробництвом, нам було б дешевше спалювати замість газу одразу долари. Яка різниця, як спалити мільярди? У вигляді газу чи так? Давайте краще напряму! За ті суми, які Україна вже потратила на братерський бізнес з «Газпромом», ми могли б закупити кожному мешканцю України по хорошому данському котлу, в якому горить, навіть те, що не тоне і видавати на опалення громадянам по кілька тон доларів на зиму… Слухайте, а чим не передвиборча програма? Давайте візьмемо на озброєння! На фіга нам у 2009-му чи, там  2010-му Тимошенки, Ющенки та Януковичі? Нам і Гриценко не потрібен!  Навіть Петро Миколайович Симоненко тут нервово закурить в стороні! А Наталю Михайлівну Вітренко Марченко ледь відкачає методом «рот в рот»! Який шикарний слоган! Яка ідея! Можна сказати скромно і не голосно – Національна! «Кожному українцю – по тоні баксів на розпал! Вірю, знаю, тому що за це варто боротися!»  Зараз піду шукати хорошу фотографію, щоб мене можна було на біг-борди ліпити. Я буду згодний і на президента, але мій ідеал – це начальник митниці. Воно, конєшно, можна і в ДАІ, а можна і в Тендерний комітет… Але нафіга мені стільки грошей?
 
Ще цього тижня було цікаво почитати президентський указ про те, хто ж президента має зустрічати з поїздок та проводжати у відрядження. Там нічого нового, з точки зору традиційної української сім’ї, нема. Все, як годиться – жінка має зустрічати і проводжати чоловіка. А як же ж!   Тато прийшов з роботи – всі тихо, їсти готово і тапки в зубах! Зранку – каву до ліжка і «тормозок» на роботу. Увечері – розказала, що зробила за день. Ага! Ледь не забув: завтра прийдуть з газової кантори, так їм треба заплатити… Як де гроші взять? В тумбочці!!! От скільки знайдеш – стільки й заплатиш! Газовики – хлопці свої, а борги в карти треба віддавати… Виграв я! Точно виграв! Просто я в піддавки грав, а вони – в підкидного…
 
Ось і минув ще один не найгірший тиждень. Під кінець, несподівано прийшло 8 березня. Підкралось, як завжди, непомітно, мучилось недовго. Чоловіки випили спершу з горя, потім з солідарності, потім за любов. Після восьмого березня, народ мутно сфокусував очі на портреті Шевченка в телевізорі. Як завжди ніхто так і не пригадав, коли ж він народився, а коли помер, тому, на всякий випадок, вирішив випити ще і 9-го, і 10-го з універсальним формулюванням – «Ну, за Шевченка!». Християнська традиція по-українськи у тому і є, щоб випити, а свято буде. А я, вкотре уже здивувався: звідкіля Він стільки про нас знав? Чи, може, ми не змінилися за стільки років?
 
За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра??.. засівали,
І рудою поливали...
І шаблями скородили.
Що ж на ниві уродилось??!!
Уродила рута... рута...
Волі нашої отрута.
 
А я, юродивий, на твоїх руїнах
Марно сльози трачу; заснула Вкраїна,
Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла
І в дупло холодне гадюк напустила,
А дітям надію в степу оддала.
А надію...
Вітер по полю розвіяв,
Хвиля морем рознесла.
Нехай же вітер все розносить
На неокраєнім крилі.
Нехай же серце плаче, просить
Святої правди на землі.
 
Це було написано 1844-го року.  А таке враження, що про нас теперішніх.