…В безсмертя також повні очі сліз.
                                                                                                                                                                                 Ліна Костенко
 
Йому назавше лишилося тридцять. Забуте стерня випалила не остання осіння, а перша весняна гроза. Він не став Володимиром Михайловичем. Володя – вічний ровесник Христа, який починає Шлях. Володя. Йому б не личила старість.
 
Його «Червону руту» знають ті, які нічого і ніколи не чули про Україну. Його «Балада про мальви» може розірвати серце на шмаття. Його «Водограй» напуває душі. Те, що лишається вічним, те що живе в тобі, те, що робить тебе людиною – це Його часточка.
 
Круговерть буденного калейдоскопу шалено обертається під акомпанемент одноманітних завивань співочих стегенець і  артистичних філейок. Гей, співучий древній народе, чи пам’ятаєш ще Пісню, яка мала б бути поміж нас? Чи тямиш ще свою душу за химерним завиванням «немножко беременных» в тяжкому чаду «сигарет с ментолом»?
Ще тямиш – після чарки, таки хочеш знати, де знайти чар-зілля, тільки вже, народе мій співочий, не пам’ятаєш для чого ж тобі та сонце-рута… Та нехай. Може, наступне покоління таки віднайде Його старі записи. Може, воно здогадається пустити Його пісні на волю – до людей. Може, нарешті, воно почує гармонію і відчує що це не просто слова і звуки, а – світ, а – земля, а – душа, а – ми. Це наша Пісня!
 
Четвертого березня у Володі Івасюка День Народження. Це не така важлива справа, як газові переговори, надимання повітряних кульок, реформа конституції і виплата компенсацій. Це просто День народження того, чиї пісні знає кожен мешканець цієї країни, того, хто міг би бути її Героєм, якби ця країна їх потребувала. Але країна потребує Литвина.
 
Іноді, мені здається, що у травневому Брюховицькому лісі вбили нас.
 
Володя ж лишився живим.
 
З Днем Народження, Орфею!