«… вже пливе Левіафан,
І треба поспішати»
(Ліна Костенко).
 
– Що відбулося в Європі?
– Війна надійшла.
– Вже надійшла, Ви вважаєте?
– Так, я вважаю.
І, хоч, повірте, я зовсім її не бажаю,
Це не зупинить державців імперії зла.
 
– Що ж буде далі?
– Запеклий в нерівності бій.
– Станеться бій, Ви гадаєте?
– Я так гадаю.
Серед садів, розімлілих від цвіту й розмаю,
З серцем важким повернЕмося знову у стрій.
 
– Чим же скінчИться усе це?
– Загине пітьма.
– Щезне пітьма, припускаєте Ви?
– Припускаю.
Кожен початок колись добігає до краю.
Крига скресає і тане – і ради нема.
 
– Що ж нам робити?
– Терпляче лупАти скалу.
– Це допоможе, гадаєте Ви?
– Допоможе.
Ми не самі – з нами правда і заповідь Божа.
Тож долучаймось до справи – на фронті й в тилу.
 
Певно, це доля – охоплений тернами хрест –
Нам проводжати минуле такою ціною –
Зрізати давній чиряк і позбутися гною,
Душу і тіло поклавши за вільний протест.
 
Хай більше губи від болю і сліз не тремтять.
Годі невпинно віками ходити по колу.
Дайте-но, руку, панянко, – і гАйда у поле,
Де в прикордонні намети військових стоять.
 
14 травня 2014 року.
 
P.S. Джерела.
1. Оригінал: Татьяна и Сергей Никитины – Диалог у Новогодней ёлки.
2. Варіації:
а) Валентина Подгурская – О наболевшем…;
б) Елена Васильева – Что происходит в России?