„Йому хотілося зрозуміти, чи це означає, що чума нічого не змінила в місті і все піде, як і раніше, тобто так, ніби нічого не сталося. Тарру гадав, що чума змінила й водночас не змінила місто, що, зрозуміло, найдужчим прагненням наших співгромадян було й буде поводитися так, ніби нічого не змінилося, і що, отже, якоюсь мірою нічого не зміниться, але, з другого боку, всього забути не можна, навіть, зібравши в кулак усю свою волю,— чума, безперечно, залишить слід, принаймні в серцях людей.”

 
У Радянський Союз, який вступав у завершальну фазу свого існування, прийшла мода. Перед нею ганебно відступили ознаки дівочої скромності - кухвайки, плюшки, укладені кошиком коси і довгі, майже до п'ят, спідниці. Цього року весняний вітер поніс геть сорочки, блузки й спідниці з „газетки”. До літа модниці вже шикувалися в черги за витвором швейних кооперативів – білим платтям з червоною облямікою по горловині, рукавчиках, кишеньках. Ритці пощастило першій і дівчата зі всього поверху збіглися помилуватися омріяною красою. До вечора Танька теж пишалася в новому платті  (треба знати, де брати!).
Назавтра в Будинку культури нашого заводу „Світло Шахтаря” були танці. Хильнувши по 150 грамів „Білого міцного” для хорошого настрою і здорового рум'янцю на життєрадісних обличчях, Ритка з Танькою відбули на танці, складувати штабелями залицяльників, закоханих в їхні плаття. Вернулися вони задовго до півночі без рум'янців і залицяльників. На танці майже всі дівчата прийшли  в білій з червоною облямівкою уніформі, як курсанти воєнного училища на травневий парад. Вечір був зіпсований.
 
Всі ми були свідками спалахів моди на приталені і вільні чоловічі сорочки, брюки-дудочки чи брюки-кльош, спідниці міні і максі, взуття на отакенних платформах і т.д. Мода приходить нізвідки, набирає характеру епідемії і зникає в нікуди.
 
Світ живе за законами епідемій. Поширення ідей, технологій, товарів, суспільних уподобань, соціальних явищ відбувається так, як поширюються віруси. Спробуймо розібратися в причинах і механізмах виникнення епідемій, їх розгортання і згасання.
 
Чума прийшла в Європу у 1346 році і за чотири роки викосила 20 мільйонів жителів. В Англії з осені 1348 року до весни 1349 року від чуми загинули 60 % населення. Страшна „чорна смерть” змусила шукати причини її виникнення і засобів порятунку. З'ясувалося, що чуму принесли з Азії по Шовковому шляху в Астрахань, де був відмічений перший спалах епідемії. Прискорили її поширення орди татаро-монголів. Взявши в осаду генуезьку колонію Кафу (нині Феодосія), вони каменеметалками кидали в місто через фортечні мури трупи померлих від чуми. З Кафи чума на кораблях прибула в Геную. Коли почалася епідемія, генуезці відмовилися впускати кораблі в порт, тому моряки мусили шукати інші порти, готові їх прийняти. Так чума потрапила в усі портові міста Європи і Північної Африки.
Виникнення епідемій пояснювали особливим розміщенням планет на небі, божою карою за непомірну розкіш багатіїв, атмосферними міазмами, підступами відьм (мусульман, євреїв). Коли зв'язок між морськими перевезеннями і виникненням чуми став очевидним, спробували зупинити її поширення встановленням сорокаденного карантину для всіх кораблів, які прибували в порти. Іноді вмирала вся корабельна команда так і не ступивши на берег, і все ж у місті спалахувала епідемія чуми.
В обезлюднілій Європі чума нарешті згасла. Уцілілі люди зажили багато (успадкували майно померлих) і успішно (звільнилися посади, які для більшості доти були недосяжними). Черговий спалах епідемії у 1356 році поклав край благоденству. Епідемії виникали одна за однією в 1366–1369, 1374–1375, 1400, 1407, 1414–1417, 1424, 1427, 1432–1435, 1438–1439…
Тільки у 1894 році французький бактеріолог Олександр Ієрсин довів, що чуму викликають бактерії, які живуть на гризунах. Механізм виникнення епідемії такий: на чорних пацюках паразитують блохи, з укусами бліх бактерії потрапляють в кров, зачумлений пацюк гине, його блохи відправляються шукати іншого господаря. Кількість інфікованих пацюків зростає в геометричній прогресії. Хворі пацюки гинуть від чуми. Зменшення кількості пацюків – годувальників змушує бліх годуватися деінде. Так їхніми жертвами стає людина. А далі повітряно-крапельним шляхом інфекція поширюється між людьми.
 
Хвилі епідемій чуми згасли самі по собі у ХІХ столітті. Серед причин називають основні:
1. Витіснення чорного пацюка (Rattus rattus) новим видом – сірим пацюком (Rattus norvegicus), менш активним носієм інфекції. Сірий пацюк живе в підвалах і стічних трубах, а чорний – на верхніх поверхах і горищах. Блоха не здатна підстрибнути вище, ніж на 9 см і цього виявилося достатньо, щоб відділити бліх від людей.
2. Поява слабших штамів чумних бактерій, які виробляли імунітет до смертельного різновиду.
3. Санітарно-гігієнічна просвіта, очищення міст від бруду, поширення масового і регулярного користування милом.
4. Відкриття антибіотиків.
 
На прикладі чуми можна назвати основні чинники виникнення і поширення епідемій:
1. хвороботворні бактерії,
2. носії інфекції,
3. неефективні засоби боротьби з носіями інфекції і з самою інфекцією,
4. нездатність визначити і локалізувати вогнище інфекції,
5. низька якість життя населення.
 
Соціальні епідемії виникають точнісінько так. Суспільно приваблива ідея і аргументація на її користь формулюється теоретиками. Дають їй життя зусилля незначної кількості носіїв ідеї. Ефективність поширення епідемії визначається тим, наскільки широке коло знайомств цих людей, наскільки вони енергійні і наскільки впливові у своєму колі знайомств. Далі ідею підхоплюють харизматичні ентузіасти, здатні переконувати. Вони втягують в її поширення все більшу кількість учасників процесу. Усне слово в безпосередній міжособистісній бесіді є найважливішою формою спілкування і саме воно стає пусковим механізмом виникнення епідемії. Не преса, телебачення чи інтернет, а безпосереднє спілкування здатне гуртувати людей до цілеспрямованих сумісних дій.
За такою схемою прийшли до влади більшовики в Росії, фашисти в Італії, нацисти в Німеччині. Руйнівна сила цих високовірулентних ідеологій усвідомлена суспільством і, щоб запобігти виникненню нових епідемій,  скрізь у цивілізованому світі створені законодавчі обмеження для їх поширення.
 
Знання природи епідемій дозволило покінчити з пандеміями і епідеміями чуми, віспи, холери, тифу і т.д. Не знаючи природи епідемії громадянської війни в Україні, зупинити її неможливо. У середньовіччя лікували хворих бубонною чумою випалюванням бубонів розпеченим залізом – хто не помер від больового шоку, мав такий же шанс вижити, як і хворий, залишений без медичної допомоги.
Антитерористична операція нагадує випалювання чумних бубонів розпеченим залізом. Доки зачумлені пацюки розповсюджують зачумлених бліх, епідемію не зупинити. Я слухаю розмови у дворі, у вагонах електричок. Масову зневагу до своєї держави, любов до північного вождя, сподівання на благополуччя, одержане з рук майбутніх окупантів – це не лікується ні Національною гвардією, ні бронетранспортерами, ні перемогами в боях. Держава віддала свідомість своїх громадян ворожій пропаганді. Де ідеологи розбудови української державності, чим, крім іноземних кредитів, ми можемо похвалитися, де пропагандисти і агітатори, які принесуть в народ нову ідеологію?
 
Як же хочеться повторити услід за Камю:„Безперечно, чума ще не скінчилась, і вона це ще доведе. Одначе кожен уже заглядав на кілька тижнів наперед, уявляючи собі, як зі свистом покотять коліями поїзди, а кораблі краятимуть сліпучу гладінь моря. Назавтра розум угамується, і сумніви зародяться знов. Але в цю хвилину місто все ніби сколихнулося, вибралося на простір із похмурих осоружних сховищ, де глибоко вросло в землю його кам'яне коріння, і нарешті зрушилося з місця, несучи ношу тих, хто вижив.”
 
Остання „велика чума” в Лондоні почалася у 1665 році і закінчилася у 1666 році „великою пожежею”, яка знищила дерев'яні трущоби з пацюками, брудом і нечистотами на вузьких вуличках. Чума більше ні разу не пройшла просторими  вулицями у збудовані на місці згарища кам'яні будинки.