Згідно з статтею 258 Кримінального кодексу України терористичний  акт – це  застосування  зброї,  вчинення вибуху, підпалу чи інших дій,  які створювали небезпеку для життя чи  здоров'я  людини  або  заподіяння  значної  майнової  шкоди чи настання інших тяжких наслідків,  якщо такі  дії  були  вчинені з метою   порушення   громадської  безпеки,  залякування  населення, провокації воєнного конфлікту,  міжнародного  ускладнення,  або з метою  впливу  на  прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади  чи  органами  місцевого  самоврядування, службовими особами цих органів,  об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних,
релігійних чи інших поглядів винного (терориста),  а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.
 
Відповідні закони та інші нормативні акти чітко регламентують обов’язки та права відповідних органів державної влади та їх посадових особи у випадку винення винними особами терористичних актів чи інших злочинів проти основ національної бнзпеки України, громадської безпеки, життя громадян тощо.
 
Що робити звичайним громадянам, якщо вказан вище органи та особи не бажають чи не здатні виконати покладені на них обов’язки?
 
Відповідь однозначна – у повній мірі користатися наданими правами, у тому числі правом на необхідну оборону.
 
Що таке необхідна оборона?
 
Визначення цього терміну дається у статті 36 Кримінального кодексу України, яка передбачає наступне:
     1. Необхідною  обороною  визнаються  дії,  вчинені  з   метою захисту   охоронюваних   законом  прав  та  інтересів  особи,  яка захищається,  або іншої особи,  а також  суспільних  інтересів  та інтересів  держави  від  суспільно  небезпечного  посягання шляхом заподіяння тому,  хто посягає,  шкоди,  необхідної і достатньої  в даній   обстановці   для   негайного   відвернення  чи  припинення посягання,  якщо  при  цьому  не  було  допущено  перевищення  меж необхідної оборони.
     2. Кожна  особа  має право на необхідну оборону незалежно від можливості   уникнути   суспільно   небезпечного   посягання   або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
     3. Перевищенням  меж  необхідної  оборони  визнається  умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності  посягання  або обстановці захисту.  Перевищення меж необхідної  оборони  тягне  кримінальну  відповідальність  лише  у випадках,  спеціально  передбачених  у  статтях  118  та 124 цього
Кодексу.
     4. Особа  не  підлягає  кримінальній  відповідальності,  якщо через  сильне душевне хвилювання,  викликане суспільно небезпечним посяганням,  вона не могла оцінити  відповідність  заподіяної  нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
     5. Не   є  перевищенням  меж  необхідної  оборони  і  не  має наслідком  кримінальну  відповідальність  застосування  зброї  або будь-яких  інших  засобів  чи  предметів  для  захисту  від нападу озброєної особи або нападу групи осіб,  а  також  для  відвернення протиправного   насильницького   вторгнення   у   житло   чи  інше приміщення,  незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.