У 1921 році чотирирічна війна, яку Росія розв'язала проти Української Народної Республіки, закінчилася.
Проте збройна боротьба ще роками тривала майже на всіх теренах України. Відчайдушно чинили опір російським окупантам повстанці Холодного Яру.
На їхньому чорному бойовому прапорі був напис: «Воля України або смерть».
Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами і навіть заборонили згадувати їхні імена, щоб стерти з пам'яті ту ідею, за яку повстанці жертвували своїми життями. Звичайно, вони стріляли, вішали, палили, нищили - але кого?
 
Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навколо запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення.
Вони – залишенці - обрали собі смерть. (с) Василь Шкляр "Залишенець"
 

 
Вперше прочитала цю книгу роки 4 тому - ще тоді вкотре замислилась про те, наскільки довго й клопітливо наших людей запевняли, що немає України, є лише Радянський союз, русскає єдінства, ніяк інакше.
Не згоден? Арешт - Допит - Знищення.
ніхто не намагався дізнатись правду.
Підтримуєш ідею Вільної України? зрадник! знищення!
маєш сім'ю? знищення!
 
радянська машина смерті почала свою роботу ще тоді, в далекому 1921 році.
і не дивно, що під кінець існування Радянського союзу розмовляти українською мовою було непристойно, а вважати себе українцем - можна було лише мовчки, щоб ніхто не дізнався. Бо дух "данощікав" і "служитєлєй савєтскаму саюзу" - навпаки, виховувався змалечку. Схема проста - доніс на когось - отримав пряника. Ще й якого. Знав, але змовчав - такий же зрадник...
і, що ви думаєте? "ісправітєльниє работи", або знищення...пізніше - ГУЛАГ.
 
Відчуття сорому за своє коріння, за свою мову (іскусствєнную), за свою пам'ять - ось що виховувалось більше 60 років як норма життя українського (читайте - неіснуючого) народу, ось що до цих пір ще жевріє яскраво-червоним СТРАХОМ всередині деяких українців, особливо тих, хто проживав найближче до Росії і піддавався найбільшому впливу зі сторони "братського народу".
 
Ми всі слов'яни, так. Але вже багато століть Україна та Росія існують окремо, мають зовсім різні цінності та...історію!
як же важливо пам'ятати про це.
 
Подумайте, скільки їх винищили тоді - тих залишенців, хто жив у лісах та боровся за волю? Таких як і ми...
ніхто не прославляв їх "Небесною сотнею", ніхто не дякував їм, не носив їм квіти, в них навіть могил не було.
Їх і мертвих - доставали аби розірвати на шмаття й показати "таку забаву" людям. щоб знали - ось вони, зрадники "Велікого совєтского".
Ніхто не згадував про них майже століття...
Їх "прославили" хіба що вбивцями, головорізами, пізніше - бандерівцями.
 
За що ми носимо це клеймо?
За свою націю?
 
Думаєте, "Майдан" - це вперше? Були Майдани. Тільки місце локації було інше, от і все. І це - неіснуюча нація?
Просто їх було менше. І ніхто не наважувався їх підтримати.
 
Чи не час нам таки прокинутись? Скинути з себе ярмо "зрадників" "русського народа єдіного"?!
 
Любити Україну - не зрада.
Тоді був Тимчасовий уряд, котрий просто боявся діяти. Зараз нас більше. Набагато більше.
І сподіватимусь, що нинішній "Тимчасовий уряд" не змиє Україну у канаву.
Бо політика - то діло завжди брудне. Хоча...це не має значення.
 
Насправді має значення народна свідомість. Насправді має значення, що діти розмовляють українською, а жовто-блакитні стрічки - це як мінімум обмін посмішками. Насправді має значення, що навіть перед загрозою військового вторгнення "дурної сили" рос.армії, наші хлопці йдуть до лав армії добровільно, та й не тільки хлопці ладні захищати Україну. Насправді має значення, що останні 4 роки моя російськомовна сім'я поступово стала розмовляти українською. Добровільно та без революцій. Просто почали з експерименту, що місяць будемо писати смс-ки й у соцмережах українською. А потім всі розмови з моєю молодшою сестрою, котра навчається у 5 класі, також почались українською. А потім - і мама перейшла на українську, а їй з-поміж нас було найскладніше.
Зараз - 75% наших розмов - українською. Просто як приклад. Адже ніхто не примушував.
Насправді має значення, що тепер не відродиться Радянський союз.
Принаймні, Україна не буде в складі цього "Союзу".
Бо тепер є ми. Ті, хто вміють вчитись на помилках історії.
Ті, хто мають відчайдушну віру і силу.
Ті, хто якщо знадобиться, приєднаються до лав партизанських і національних - і будуть боротись за вільну Україну. за вільних нас - в Україні. Бо нема України без нас.
 
А революція...Вона почалась дуже давно. Просто мало хто пам'ятає історію, проте не так складно її згадати.
Ми закінчимо те, що почалось багато століть тому. Пам'ятайте, якою б мовою Ви не розмовляли - Україна починається з нас. І тільки від нас залежить її майбутнє.
 
Постскриптум. - щодо книги Шкляра "Залишенець", я згадала її не тільки тому, що вона в моїй свідомості асоціюється з нинішніми подіями.
Ця книга - відповідь на питання, що станеться, якщо ми будемо ігнорувати "помощь русскава народа".
Відповідь на те, що було б, якщо б Майдан не вистояв до 21-22 лютого. Так, все ще не закінчилось.
Скоріше, лише почалось...
Але я впевнена, що наші сили на цей раз дійсно більші, аніж бажання й марення "Велікай імпєрскай Рассіі".
 

Слава Україні!