Недавні події в Криму закінчились втратою (можливо, тимчасовою) контролю над частиною території України. Ясна річ, ці події були негативними для нашої держави, але, будьмо відверті, не мали катастрофічних наслідків.
Натомість сучасні події в Донецькій, Луганській і Харківській областях - зовсім інша справа. Вже сьогодні більш-менш вимальовується стратегія сеператистів і їхніх ляльководів. Їх ціль - шантаж. Мовляв, або виконуєте, що ми кажемо, або ми виводимо регіон за регіоном зі складу України.
Які їхні вимоги? Окрім заїждженої теми федералізації, митного союзу і тому подібного, особливу увагу я б хотів звернути на 1) гарантію позаблокового статусу України без можливості вступу в НАТО, 2) другу державну російську мову.
Раз НАТО, значить НАТО.
Нехай не дивуються адепти "русского міра", але НАТО - напевно єдина міжнародна організація, інтеграція до якої для України не матиме
жодних негативних наслідків. Смішно казати, але асоціація з Євросоюзом чи навіть вступ в ЄС таким похвалитися не може, тут все-таки певний негатив існує.
У чому краса НАТО?
По-перше, в тому, що це найсильніший військовий блок на планеті. Його принцип "один за всіх - і всі за одного" не залишає жодних шансів третім агресорам на окупацію хоч квадратного метра території члена цієї Організації. Якщо б Україна була членом НАТО, після кримських подій об’єднана НАТОвська армія вже б добивала гадів десь на околицях Москвабаду. А так - маємо, що маємо.
По-друге, всі рішення там приймаються одноголосно. Тобто, навіть якщо всі члени Альянсу будуть "за", а тільки один буде "проти", то, (в теорії), рішення прийнято не буде. Таким чином, кожен член альянсу (чи це великі США, чи маленький Люксембург) має право вето, що є потужним геополітичним важелем. Гірко казати, але цей принцип відчула на собі Україна, коли в 2008 році не одержала План Дій щодо членства через непідтримку такого рішення кількома членами Альянсу, хоча подавляюча більшість тоді була "за".
І один цікавий факт. Перша країна в світі по рівню життя - Норвегія - є членом НАТО і не є членом ЄС.
Злизати языком мову.
Мовна тема, чесно кажучи, вже давно наболіла.
В той час, коли русскоговорящіє таваріщі вже котрий рік горланять про ущімлєніє їх прав, я мимоволі починаю задумуватися - а коли нарешті перестануть порушувати правила україномовних громадян?
Я живу у Львові, де більше половини книжок у книгарнях - російськомовні, де більше половини газет у кіосках- російськомовні, де більше половини ефірного часу місцевих радіостанцій заповняє російськомовний ефір (окрім кількох принципових).
Коли вмикаю рейтингові передачі на цетральних телеканалах, більша половина з них - російськомовні. Коли заходжу в інтернет-магазини, всі вони - російськомовні. Всі технічна література - або російськомовна, або англомовна. Всі рейтингові журнали - російськомовні.
Це при статусі української як єдиної державної. Уявіть собі що буде, якщо цей статус зміниться. Якщо хтось не здогадується - поїдьте в Білорусь.
І не треба тут говорити про малий попит на україномовну продукцію. Україномовних людей у світі значно більше, ніж, наприклад, чеськомовних, але останні чомусь не відчувають такої дискримінації за мовною ознакою.
Слід також зазначити, що українська мова - це не тільки засіб комунікації. І це не просто культурний фундамент нашої держави. Українська мова - це культурне надбання всього людства. Чи не було б шкода, якщо б у Франції з інформаційного простору вимивалась би прекрасна французька мова? Або в Італії дзвінка італійська? Те саме і українська, втратити її - це зробити злочин не тільки проти українського народу, але і проти культури людства.
Висновок
Звичайно, територіальна цілісність України, принаймі на даному етапі, має важливе значення. Але це не означає, що треба йти на шантаж сеператистів. Нашими пріоритетами є вступ у НАТО та розширення прав україномовного населення, і ніякі терористи не повинні ці пріоритети поміняти. Донбас не вартий того, щоб ми втратили шанс на безпечне майбутнє в НАТО і нашу мову. Як і не вартий був Крим. Територія не важливіша за державу, яка б ситуація не була.
