Ось уже кілька днів як ЦВК завершила реєстрацію кандидатів у президенти, але гірке відчуття розчарування із присмаком чергового «кідалова» не минає та, скоріше за все, так і не мине. Не те, щоб Україна розраховувала на манну небесну «а ля ідеальний гарант із самого неба зі сліпучим німбом над світлою головою» першим номером у бюлетені, але реальний список кандидатів вражає сумними перспективами майбутнього вибору, бо вже 25 травня ми ризикуємо дорогою ціною замінити шило на мило.
Почнемо з того, що кандидатом у президентом України може стати будь-хто. Для цього потрібно зібрати необхідні документи та внести 2,5 млн гривень застави. Як бачимо, кожен пересічний українець може зліпити докупи дві зароблені чесною працею зарплати й без перешкод змагатися за крісло гаранта. Про негаразди із якимось там документами й мови бути не може: ми ж розуміємо, що в людини, яка має 2,5 млн. гривень із папірцями все має бути добре. Отже, така демократія в дії не може не радувати: країну перезапустили, попереду вибори, нове «краще і веселіше» життя… Крім того, за участь у великих політичних перегонах держава може примружити очі на кримінальні справи, порушені проти кандидата в президенти. Такий собі ідеальний елітний спосіб уникнути правосуддя, хоч і коштує немало.
З-поміж 23 кандидатів-мільйонерів є як офіційно заявлені представники певних політичних сил, так і самовисуванці. Реєстрації кандидатів у президенти передували з'їзди політичних сил, де й обирали тих, хто має представляти інтереси партії у передвиборчих змаганнях. У цьому випадку, звичайно, важливо не прогадати із кандидатом, адже від його перемоги чи поразки в майбутньому залежить доля України і «пайок» усієї політичної братії. І звичайно ж друге набагато важливіше, тому цього разу збереглася традиційна тенденція висування в кандидати лідера політсили.
Зіграти чи то на оригінальності, чи то на епатажі, чи ще чорт-зна на чому вирішила Партія регіонів, оголосивши своїм офіційним кандидатом губернатора харківщини, відомого закликами до сепаратизму, любов'ю до «Беркуту» й злегка неадекватною поведінкою Михайла Добкіна. Мабуть, достойнішого кандидата в ПР не знайшлося, проте загалом навіть такий несподіваний політичний хід можна доволі легко пояснити. Попит формує пропозицію: закони ринку й нічого більше. Тому якщо ми вже одного разу обрали Януковича, то Допа для нас буде «самоє оно». Тим не менше, дуже хочеться вірити: українці 25 травня скажуть Добкіну приблизно те ж саме, що Сергій Тигіпко на з'їзді ПР й оберуть майбутнім президентом когось іншого. Можливо, навіть того-таки Тигіпка, який висунув свою кандидатуру всупереч партійній політиці.
Загалом із вибором тих інших ситуація не набагато краща. Спить і бачить себе гарантом біло- і щиросердечна Юлія Володимирівна. Їй досі здається, що вона комусь потрібна. Але якщо десь на далеких селах її гарним словам ще вірять, то більшість українців від них уже нудить. Тимошенко не врахувала того, що новий час вимагає інших слів і бажано ще й дій. І взагалі було б добре, аби від нових політиків. Справа в тому, що в неї, як у представника старої влади, уже рильце в пушку, а в народу на її популістські заяви − оскома. Перспектива замінити Віктора Федоровича на Юлію Володимирівну нівелює весь той непростий шлях, який пройшов наш народ протягом останніх півроку. І добре, що більшість виборців це розуміє, чого не скажеш про Тимошенко.
Позмагатися за президентське крісло вирішив і клоун української політики Олег Ляшко. Епатажний політик знає вподобання простого українського люду та розуміє яким саме рекламним роликом та щирим влучним словом можна протоптати стежину до серця потенційного виборця. Він має своїх прихильників, які підтримають його кандидатуру, бо переконані в тому, що саме Ляшко наведе лад у країні. Добре, звичайно, що їх не більшість, але правду говорив Святослав Вакарчук: люди, якщо далі будемо економити на інтелектуальному й духовному розвитку нації, то нічого хорошого нас не чекає. Тобто, буде ще гірше. І так, ще є куди, хоч у це часом і непросто повірити. І поки українці завмерли в очікуванні ймовірних шоу-дебатів між Добкіним та Ляшком, питання за кого голосувати нависає над нашими головами тягарем відповідальності та безвиході.
Новими обличчями з-поміж уже обридлих кандидатів стали відомі представники революції: Дмитро Ярош та Ольга Богомолець. Їхня незаплямована брудними політичними справами репутація безперечно величезний плюс у передвиборчих змаганнях, однак до президентського крісла обоє відверто не дотягують. Укотре намагається «вписатися в історію» Петро Симоненко. Мабуть, поки в цій країні ще живі вірні партії комуністи, він продовжує бачити сенс у своїх амбітних спробах. Загалом, найбільш реальним сьогодні вважають кандидата Петра Порошенка. Мовляв, дядько серйозний і ще не встиг у політиці наслідити. Тобто, вибори відбуватимуться за такою звичною для України схемою: з усіх запропонованих бід обиратимемо найменшу? Воно б то нічого, але в нормальних людей вибирають із благ… Та маємо, що маємо, як говорив один із президентів України. Головне, щоб нас потім за це не мали…
