Чи то я незповна розуму, чи то до мене щось не теє пристає… Хто зна.
 
198. Маршрутка, якою користуюсь майже щодня. 10-15 хвилин від Солом’янського ринку до ЖД вранці та стільки ж ввечері  зворотньо. Це частина життя.
 
Завжди згадую випадок, що знайшов відображення в моєму давньому анекдоті:
 
Киев. 2 апреля. Полупустая маршрутка. Слева от меня студентка набирает на крутой мобилке длиннющую СМС-ку. Поворачивается ко мне и громко (она в наушниках) спрашивает:
- Как пишется слово "усрацца" - с двумя "ц"?
Я отвечаю:
- Смотря как, если сильно, то можно и с тремя...
...Доехали весело.
 
Навіть лише за це люблю 198.
 
Ну, то таке, згадалось.
 
Сьогодні вранці сяяло сонечко. Ліворуч від мене - мама з донькою років 3-4. Мама переглядає якийсь один з численних кольорових дайджестів, дівчинка з лялькою в руці – маленьким плюшевим смугастим тигрятком від китайського виробника - дивиться у вікно. Я боковим зором нєхорошо підглядаю у дайджест. Хоча, а що в ньому має бути?
 
…Десятки тысяч российских войск сосредоточились… Учения… Собирание русских земель…
 
Землетрясение в Карпатах… Сто членов ООН осудили, 11 – наоборот…
 
Перелистує…
 
Красиве фото. Леви, левенята... Текст. «В копенгагенском зоопарке решили умертвить двух старых (более 10 лет) львов и двух львят, чтобы в будущем не допустить кровосмешения и дать возможность главному производителю найти самку из другой ветки»…
 
-Мама! Мама! Это левчики и львятки! Какие большие и страшные большие левчики! Р-р-р! (відчувається що цей звук опанований не так давно і є гордістю дівчинки). Какие красивые львятки!
 
Дівчинка ще не може читати. Мама перегортає сторінку… Под Верховным Советом вчера вечером...
 
-Мама! Мама! Божья коровка!
На смугастого плюшевого тигрятка сідає істота з цяточками на крилах. Сяє сонечко. Істота повзає. Що вона загубила в цій маршрутці? Звідки вона?
 
Дівчина вираховує цяточки.
 
-Мама! Этой божьей коровке тр-р-р-и годика. Мама, а что она кушает?
-Траву, листики, пыльцу цветочков.
-Мама! А в марршррутке тут нет цветочков. Она умррет с голода?
-А ты возьми ее в ладошку, мы приедем на вокзал, пойдем туда, где есть трава и ты ее отпустишь.
 
Хто це сказав, мама, чи не мама – неважливо. Ми сказали це удвох.
 
Ось і ЖД. Асфальт, бетон… Міжмісцеві перевезення... Полтава, Харьков! Рівне, Корець, Новоград!… З шостої платформи… Макдональдс...
 
Я веду божу корівку, що сидить у долоньці, на невеличку зелену галявину, що за буфетами та ларьочками.
 
Вона відкриває долонь. -Лети!
 
Вона летить.
 
Я кажу цим трьом святим:
-Щасливо!
 
-Спасибо и Вам!
--
-Мама! Почему ты плачешь?
-Да так, что-то в глаз попало…
--
І мені теж.
--
Біля метро пропонують безкоштовну газету…
 
Світить сонечко...