Ну от уже навіть нігерійська преса про це написала, не згадав (не обурився, не посміявся, не зацікавився) хіба лінивий. Ну, я, звісно, відомий лінюх, але так як довелося стати безпосереднім учасником цього «о ужас-скандального проекту», мушу поговорити з рідними читачами про це рідною ж мовою.  
 
- Слухай, - дзвонила я кілька днів тому моїй подрузі Юлі, авторці нашумілого проекту «В пошуках Made in Ukraine”, - ну я звичайно звикла до того, що будь-яка бздура, яку ти вигадуєш, отримує якийсь дикий резонанс, але навіщо було піську на футболках малювати?!
 
- Карпа?! – жахається вона, - Ну яку таку піську?! Таж там долоні, складені до молитви! А ти про що подумала, розпущена тварино?!
 
Такими ж тваринами, як показав шквал прес-запитів, виявилися й ледь не всі світові ЗМІ. Як мухи на мед, почали вони злітатися на це кириличне (!) «Не дай русскому» на простих білих слім-фіт футболочках.
 

 
Ну і якщо станом на поза-поза вчора з України було замовлено лише 7 футболок (це при тому, що кошти з проданого буде віддано нашій армії), то з-за кордону рік вести надходили кожні дві хвилини. Ціна, доречі, гуманна – 20 євро плюс доставка, лімітед едішн при цьому.
 
Яка моя участь у цьому проекті, спитаєте ви?  Та просто поставила «лайк» під тим, що запустили мої подруженції – Савостіна й Венжик. Тьотьки дорослі, самостійні, знають, що роблять, а я ж теж парєнь нє дурак щось стьобне на себе вдягти. Для концерту – саме те, наступний матиму в Тернополі 30-го березня, сподіваюся, народ зацінить. Шкода, до Харківського концерту-подяки розжитися такою не встигла, там би воно було більше «в тему». Ну і шкода, що мій улюблений промоутер Добкін більше не при ділах – хто би ще так піарив «ету бездарь Жаддана» чи всіх цих «Забужек-Адруховічєв-Карп, оні би єщьо мєдвєдєй і циган нам прівєзлі». Та й без зеленки життя в Харкові якесь монохромне стало, чи що. Ну але мова про футболки.
 
- Ой-ой-ой, - бідкається мені по телефону тьотя з BBC, - ці ваші написи обурили дуже багато людей!
(Я подумки схиляюся в пошані перед цими «багато людей» по всьому світі, котрі так хвацько знаються на кирилиці, та ще й Шевченка, чия цитата про чорнобривих з москалями збоку виведена, знають, безперечно, напам’ять із закритими очима).
 
- От у Греції, наприклад, вас звинувачують у сексуально-етнічній дискримінації. Кажуть, що це взагалі вульгарно!
 
- Вульгарно, кажете… Дивно, що ті греки на власній мітології не розбираються. Хай оно глянуть на своїх архаїчних богинь. Ту ж Баубо в її «непристойній» позі з розведеними ногами. Та ж вагіна – символ родючості, це вам будь-яка чемна Деметра скаже, а Персефона підтвердить! Ото ж і ми, крім цієї провокативної конотації, даємо споглядачеві картинки цю алюзію: родючість, Прамати-земля, Батьківщина. «Не дай русскому» стосується якраз от цього – в нас тут Крим анексовано, доречі, раптом ви не чули. А ще напровсяк ми радимо не віддавати агресору свою честь, гідність, гордість та інші приємні речі. Нам самим вони потрібні.
 
Але скільки не пояснюй, кожен наступний телефонний гість, від фінського радіо до французького тижневика, питатиме одне й те ж: «Це правда, що ваш стейтмент каже «Ноу секс віз рашен мен?!» І я, як зайчик, пояснюю все від самого початку: про провокативність як засіб притягнення уваги до нагальної потреби фінансування української армії, про потужну російську пропаганду і нашу маленьку, але горду їй протидію, про ТГШ, кінець кінцем, при чому в оригіналі цитатую, хай насолоджуються звуками екзотичної мови.
 
А як, питають політкоректні іноземні ЗМІ, реагують російські чоловіки на ваші неоднозначні футболочки? Ну звідки я знаю. Для тих росіян, хто має достатні яйця, аби виходити на антивоєнні мітинги в Москві і Пітері, ми, звісно, не проти зробити виняток. Ну але для експерименту я вирішила надіслати свою фотку у футболочці  знайомому єврейському хлопчику з Москви. З полум’яним привітом від київської жидобандерівки. На що він відповів, що готовий анексувати іще що-небудь. Мене наприклад. Йой бозє-бозє, як зворушливо.
 
Доречі. Варто ж теж не забувати, що проти етнічних росіян ми, учасниці футболкової кампанії (тьотьки дорослі, всілякі там директорки агенцій, телеведучі, редактори, письменниці) нічого не маємо. Оно скільки серед нас кацапобандерівців на Майдані! Ми дуже чітко формулюємо наш скромний меседж: «Недорогий і не шановний Путіне, давай-но аут фром зе біч, не для тебе мама квіточку ростила». Ну і всі, хто з цим карликовим Вованом почувається братом по духу і по крові, нехай складе йому приємну компанію в поході у відомому напрямку.
 
Моя подруга-косметолог отак нещодавно відшила, щонайменше, третину своїх «високоосвічених» клієнток. Надуті силіконом дівиці (не з Донецька, доречі, не з Крима навіть, а з Києва!) звісно ж, як всі, вважали за потрібне під час б’юті-процедур виказати своє «мнєніє»:
 
- Вот і харашо, што Путін в Крим вошол! Єщьо би і в Кієвє Мєдвєдєва намєсніком здєлал, било би правільно!!!
Подруга терпіла-терпіла, вазюкала їх тюнінгованими пиками чудодійними апаратами,  а потім спинилася і сказала:
 
- Ви знаєте, шановні, напевно, я вам не зможу допомогти. Не приходьте до мене більше на процедури. Їдьте, будь ласка, до чудової Росії. І косметика –біокон вам в помощь.
 
Ага. Втирати глибоко, прямо в мозок.
 
Гм. Здається, в мене виникла ідея для нового принта на футболці?...)