Хто вже тільки, як вже тільки, з ким вже тільки й куди вже тільки не намагалися протягом останніх тижнів порівнювати (а за Фройдом – і рівняти/прирівнювати) вовепу…
 
Намарно все це.
 
Празька весна, ці квіти, втоплені в крові… Що, всі забули, що Чехословаччину, цю матчину «соціалізму з людським обличчям» (а якщо дослівно перекладати з Дубчека, то «соціалізму з людської істоти» – в оригіналі – tváří, бо людина – вона та ще тварюка), розчавили переважно совєтськими танками, але й також за морально-матеріальної підтримки усіх країн варшавського блоку – ГДР/НДР, Польщі, Угорщини, Болгарії, окрім хіба що, як не дивно, чаушесківської Румунії та енвероходжівської Албанії, цих двох тираній, в останній із яких навіть столиця звалася Тірана (про тому, що Енвер Ходжа вивів свою країну з ВД саме через події в Чехословаччині???). путінська ж росія перебуває В ПОВНІЙ ІЗОЛЯЦІЇ!
 
Й забули, що Угорщину 1956-го року розчавили танками «доблєсних» маршалів Жукова (за що «маршал побєди» отримав четверту зірку героя радянського союзу, чим примусив бідолашно-заздрісного Брєжнєва літературно корячитися за «Малу Землю» – знов-таки, за іронією долі, мало-мало не кримську…) й Конєва, переважно совєтськими, але й не без участі, морально-матеріальної, чехословацьких, східнонімецьких та польських військових формувань того ж таки ВД? путінська ж росія перебуває В ПОВНІЙ ІЗОЛЯЦІЇ! До речі, з Угорщиною порівняння мало би бути набагато частішим, оскільки саме там офіційним приводом для вторгнення була буцімто турбота про долю російських громадян (точніше – просто окупантів території Угорщини після 1945 року).
 
Гітлер. Авжеж. Точніше, аякже! Аншлюс Австрії – це аж ніяк не «братня допомога» одного брата іншому, а втілення ідеї з багатовіковою історією про «возз’єднання» німецької батьківщини з австрійською вітчизною – такий собі hieros gamos німецькомовної Європи, спадкоємиці держави Карла Великого. Історія з Судетами начебто нагадує спецоперацію під кодовою назвою «Острів Крим плюс скільки там ще вдасться отхватіть», якщо не зважувати на те, що Чехословаччина, пацифістський заповідник двох мало не буддистських на європейський кшталт філософів – Масарика та Бенеша, мала мінімум не гіршу армію, а технічно краще оснащену, ніж тодішній вермахт, тобто мала змогу оборонятися, на відміну від України, не лише «незламним бойовим духом».
 
Гітлер, як не дивно комусь може здатися, є довершеним утіленням експансіоністських європоцентристських тенденцій цивілізаційного розвитку всієї Західної Європи, яка у післяколумбову добу століттями звикла бути нестримною у своїх апетитах. Європейська історія має дуже багато ганебних епізодів геноцидного лицемірства, але ніколи жодна з великих колоніальних держав, на тлі історії яких – десятки мільйонів жертв, не виправдовувала свої всесвітні здирництва потребами в захисті англомовного, франкомовного чи будь-якого іншомовного населення. Вони відверто говорили про «брємя бєлого чєловєка», маючи на увазі при цьому якогось абстрактного євгенічного «бєлого чєловєка», а не «канкрєтнага пацана» – удмурто-мордовсько-чувасько-газопромівського виродка вовепу.
 
Нарешті, ніхто й ніколи не хизувався відсутністю ознак приналежності тих чи інших колоніально-окупаційних військ до тієї чи іншої метрополії, навпаки – всі пишалися тим, що вони є британці, французи, німці. Вони творили дикі, безмірні паскудства – але не ховалися від відповідальності, гадаючи, що виступають як провідники провіденціальної місії цивілізації.
 
Є спокуса порівняти, особливо зважаючи на смердючий православний фундаменталізм гундяєва, якого готові цуратися мало не всі православні, у тому числі й московського патріархату в Україні, «місію російськага міра» з добою хрестових походів під приводом необхідності звільнити «гроб господень» від супостатів-агресорів та захистити якщо не «європейськоязичних», то принаймні «єдіновєрцев». Схиляюся до того, що ця аналогія має найбільше підстав і перспектив, оскільки вакханалія, що була розгорнута росгеббельсівськими ЗМІ й розгорнулася сама по собі (адже чимало росіян космічними темпами поспішають усілякими заявами та «двіженіями» бути святішими за «папу римського», тобто за свого КГБ-шного «батяню-камбата») має хоча й спотворену, але насамперед фанатично-релігійну природу. Особливо близькою за аналогією та паралогією є епізод 4-го хрестового походу 1202–1204 років, коли під гаслом «освобождєнія гроба гасподня, блін», було уперше в історії й ущент сплюндровано «другий Рим» – Константинополь. При цьому, ви здивуєтеся, хрестоносці, ці «воїни світла», навіть не думали борюкатися з ісламськими супостатами та звільняти від них Єрусалим, який, до речі, у «звільненні» особливої потреби й не відчував, вони одразу пристали на пропозицію тодішнього суперолігарха, венеційського дожа Енріко Дандоло, скористуватися послугами його флоту й фінансовим спонсорством Венеційської республіки, яка прагнула вбити в Константинополі стратегічного торгово-економічного конкурента в боротьбі за сфери впливу у всьому Середземномор’ї аж до наших берегів. Ви ще більше здивуєтеся, коли дізнаєтеся, що проводирі хрестоносців виправдовували своє здирництво тим, що візантійські ромеї не лише не допомагають «воїнам хреста», але й провадять ворожу по відношенню до держав католицького світу політику, намагаючись укласти спрямовані проти них союзи з правителями сельджуків у Малій Азії. Ну, просто один в один «картіна маслом» сьогоднішніх претензій сьогоднішньої Росії, змастурбованої намаганням «прєдательсько-жидобендеровской» України укласти, нарешті, цей грьобаний договір про Євроасоціацію.
 
Дуже схоже. Начебто. Якщо не врахувати, що навіть для тогочасної напівбандитсько-лицарської Європи кожен із цієї зграї позірноправедних завойовників святих земель чітко знав, що будь-який їхній король чи інший можновладець – усього-на-всього «перший серед рівних», до того ж бажано з «левовим серцем», а не злобний боягузливий троль, що ховається за ракетно-ядерним парканом. Крім того, варто зважити на той факт, що співвідношення сил малочестивих хрестоносців до «сил самооборони» Константинополя було приблизно 1 до 200, як свідчать середньовічні хроніки, а не на порядок переважаючим, як у випадку з нинішньою агресією путінської росії до незрозуміло якої й незрозуміло чиєї України.
 
Аби пересвідчитись у тому, чи мають будь-які зіставлення «кримської весни» в численних історіях, що супроводжувалися лицемірною риторикою на кшталт «звільнення» або «забезпечення» будь-чиїх прав будь-яких меншин, пропоную провести простий тест: покласти десь усередині Криму труну на кшталт «гроба господня», поховати в цій труні вовепутіна – і подивитись, чи багато «вєжлівих зєльоних чєловєчков» та «видающіхся дєятєлєй русской культури» зголосяться воювати за його «освобождєніє із рук цивілізаціонних іновєрцев» не лише до загибелі ворогів, а й до власної нікчемної смерті.
 
P.S.
 
О господи! Чи ти ще де є?
Чи ти ще дієш, чи ще дєєш?
Чи ти вже зовсім нітудеєш?
Чи дуєш ти хоч якось «speaking»???
Чи взагалі вже: «Хосспадзі!»???