Такий маленький собі ПІКЕТ.
 
Опинився там зовсім випадково. Бо мав відправити до Південної Пальміри електрохірургічний прилад для кастрування котиків з відділення оператора-перевізника на вулиці, що зветься ім'ям революціонера Юліуса Фучіка...
 
Відправив, вкотре сумніваючись, чи варто каструвати котиків, а чи не краще було би амбулаторно зробити цю процедуру десятку мільйонів потенційно спроможніх розмножуватись дегенератів?
 
Проте запрограмована сперматозоїдом тата та яйцеклітиною мами толерастія робить свою справу. У мозку, в серці, у печінці - скрізь стукотить - а може вони таки зрозуміють, може десь у їх закутках й підвалинах душі ворухнеться хоч маленька амьоба совісті, людяності?
 
До пікету...
 
Він був нечисленний, хіба що 100. Серед них - дядько під 70, який махав руками, спонукаючи бібікати потік автівок.
 
Дівчата з прапорами України. Діточки з плакатами про мир. Малюють крейдою - "Нет войне!", "Путин - какашка".
 
Найстрункіша в світі чорнява блондинка десять хвилин давала майстер-клас оператору якогось ТВ-каналу з фактами, посиланнями... нажаль, не мав диктофону.
 
Машини, які вітали учасників пікету, бібікали майже всі. Хто як міг. Мопед з доставляльщиком піцци. Евакуатор з потужним зуммером. Іржаві лади, круті ровери, менти в сірому бусі, тролейбуси маршрутів 8, 17, 19..., маршрутки 450, 404...,  військові..., швидкі... Найсолодка в світі какофонія...
 
Катафалк з портретом дідулі-небіжчика на лобовомі склі - і той не втримався - просигналів тричі.
 
Це був ПІКЕТ біля російського посольства на Повітрофлотському Проспекті.
--
Нічого не вийде в них - у цих путіків.
 
Ми їх забібкаємо!