„Біля ліжка непритомного Буратіно зібралися знаменитий лікар Сова, фельдшерка Жаба і народний знахар Богомол.
Сова приклала вухо до грудей Буратіно.
- Пацієнт швидше мертвий, ніж живий, - прошепотіла вона і відвернула голову назад на сто вісімдесят градусів
Жаба довго м’яла Буратіно вологою лапкою. Роздумуючи, дивилася виряченими очима відразу в різні сторони. Прошепотіла великим ротом:
- Пацієнт швидше живий, ніж мертвий...
Народний знахар Богомол почав обмацувати Буратіно сухими, як травинки, ручками.
- Одне з двох, - прошелестів він, - або пацієнт живий, або він помер. Якщо він живий, то залишиться живим, або не залишиться живим. Якщо він мертвий – його можна оживити або не можна оживити.”
(О. М. Толстой „Золотий ключик, або пригоди Буратіно”)

 
Сльом-83 тут  http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/20717.phtml
 
Не багато бажаючих викликалося писати підручник про клептократію і засоби запобігання епідемії клептоманії. Отож четверо вцілілих у вогні революції конкурсантів рятували Сльом, як могли. Невже наступний Сльом доведеться рятувати, як Буратіно - не римами, а касторкою?
Більшість здатних тримати в руках поетичне перо змінили його на палиці і коктейлі Молотова. Не підсмажений поетичним словом оборотень  набув свого звичного виду сучого сина (їхнього сучого сина) і почав з-за бугра обгавкувати обкрадену ним Україну.
 
Поетичний квартет Сльому два дні боровся з клятими ригами і їхніми посіпаками – на поетичному Олімпі місця вистачило всім. Олімпійські золото, срібло й бронза гарантовано не будуть вкрадені клептоманами.
 
Золотим переможцем конкурсу став стисло талановитий Дюма (10 балів):
          Архітектура - застигла музика,
          Мануеліно, ампір, рококо,
         "Наші" сподобились,
                увіковічнити,
          Мурку в шансоні - стиль бикоко...
 
Срібло одержав  rutzit (8 балів). Прочитані ним віщі рядки „Из дневника подпольщика”, сьогодні будемо слухати вже в оригінальному виконанні з дурдому у Ростові-на-Дону:
Оригинал:
          Му-му, му-му, бля...
 
Перевод на поэтический:
 
          Эх, какие времена настали,
          Светлый мир залили тьмы ручьи,
          А ведь раньше путь мне освещали
          Труселя со стразами мои.
          Денег море ноги омывало,
          Миллиардный радовал прибой,
          И бумага с золотом ласкала
          Мой многострадальный геморрой.
          Все вокруг лебезили, олени,
          Хуле - Конституции гидрант!
          А теперь скрываюсь я, как Ленин.
          В шалаше. С Инессою Арманд.
 
Бронза дісталася за виконану срібним голосом Монашки  „Пісню... червоної... краденої... поверненої шапочки” (7 балів):
          Если долго, долго, долго,
          Воровать, что только можно,
          Должностью большой прикрывшись,
          Грабить, красть и воровать,
          То, пожалуй, то, конечно,
          То, наверно, верно, верно,
          То, возможно, можно, можно,
          Выстроить большой дворец!
 
          Ааа, будут там двери вот такой ширины!
          Ааа, будут колонны вот такой вышины!
          А-ах, будут статуи, картины,
          А-ах, драгоценностей корзины,
          А-ах, и зеленый попугай!
          А-ах, изумрудный попугай!
 
          Но как только, только, только
          У народного терпенья
          Чаша через край польется,
          Гнев затопит все вокруг –
          То ни вору, ни тирану,
          Даже, если «прэзидент» он,
          Не забудут зла – и будут,
          Будут все ответ держать.
 
          Ответят за парк, где аллеи вот такой ширины,
          За залы, где в золоте люстры вот такой вышины,
          За все унитазы золотые,
          Батоны, из золота литые
          И Цезаря в рамке золотой.
          Эх, «Цезарь» с душевной пустотой…
 
          И, конечно, и, конечно,
          Если воровал бесстыже,
          Если на спине народа
          В «рай» ты въехал прямиком –
          Ждут тебя бега, дороги,
          Косогоры, горы, горы,
          Буераки, реки, раки.
          В общем, следом за Витьком!
          А там – гляди – терриконы вот такой вышины!
          А рядом – пшонкина морда вот такой ширины!
          Горят все бандитские «малины»,
          И призрак маячит гильотины,
          И предал зеленый попугай!
          И стал желто-синим попугай…
 
Утішальний приз одержав Wog за переспів з Шевченка „Не завидуй багатому” (6 балів). Надивившись на розкоші покинутих палат донецьких царків, він відмовився від будь-яких намірів ставити хату, кімнату і садити садок-райочок. Краще б це прийшло в голову нашим казнокрадам.
                     «Не завидуй багатому…»
                                         Т.Шевченко
           Уздрівши ригівські палати,
          Вже як Шевченко не скажу:
          «Поставлю хату і кімнату,
          Садок-райочок посаджу».
 
          А як взялися «усім миром»
          Туди отарою ходить,
          Згадав про «вигострить сокиру
          І заходиться вже будить».
 
          Бо якби кожний взяв з собою
          На той світ вкрадене добро,
          Тоді «оставсь би сиротою
          З святими горами Дніпро».
 
Приймайте, шевальє Дюма, вахту і передайте лавровий вінок від ведучого Громадянину, який вперше в житті заговорив віршем українською мовою.  
         Страшний і безрозсудний дикий птах
          Прикрив себе жовто-блакитним покривалом.
          Він намагається вселити в душах страх,
          Всіх роз’єднати своїм опахалом.
          І пазурі його давно в людській крові,
          І клюв він суне в нашу українську мову.
          Все наче відбувається в страшному сні,
          Не відчуває звір ні співчуття, ні втоми
          І запалало все, здригнулось землетрусом
          Зірвалось полум’ям таким, що до небес.
          І пропадає вже у ворога до вбивств спокуса -
          Це неньки України дух в огні воскрес.
          Згоріли крила і бісова макітра відпадає
          Це так тобі небесна сотня, суко,
          Вогнем на твій оскал відповідає.
 
Подяка Voronz за актуальну фотожабу.
Вахту здав – Петрович.