Дуже не хотів сьогодні приймати участь в кадрових призначеннях. Але побоююсь, що вони реалізуються без мене. А оскільки згідно з п.5 Конституції  я є одним з носіїв влади, то маю громадянський обов’язок не промовчати.
 
Якби я призначав…
 
Зараз претендентів керувати більше, ніж посад.
 
Після остаточної перемоги постане принаймні декілька питань.
 
Боротьба з саботажем всього і вся.
Хай з ним борються силові структури разом з найзавзятішими активістами Майдану. Тягнибок, Луценко, Ярош, Аваков, Ярема...
 
Економіка.
Це прем'єр і його команда. Такий, що має успішний досвід у організації підприємств, а не копанок, у бізнесі (чесному, хоча чи можливо це?). Моя кандидатура - Порошенко.
 
Зовнішні зв'язки.
Це справа двох людей, які мають інтенсивно працювати в парі.
 
Президент.
Представницькі  солідні впевнені рукопотискаючі функції великою могутньою рукою та погляд зверху вниз на колег з Європи, обох Америк Штатів, Азії, Африки, Австралії (а чому б ні). Його скрізь знають, де не заборонено бити по пиці.
 
Міністр Зовнішніх Справ. Це реальна робота перемовщика-убєждателя, бажано в національному платтячку з калиновими бусами та унікальною зачіскою. Цей Міністр має мати набагато більші повноваження та особливо обов’язки, ніж до цього кожара. Амбіції будуть задоволені та й Україні буде, впевнений, користь.
 
Наче нікого не забув. А, ще є небритий та той, хто має ім’я, як прізвище у Авакова. Небритого геть під жопу мішалкой в СНБО або АП (на його вибір) із забороною кричати на масових заходах з рівнем звуку більше, ніж звук бензопили. Іншого – на місце небритого.
 
Отже, майже всіх працевлаштував. Та ще й залишилось чимало посад.
Але, застерігаю усіх кандидатів – прийдеться не тільки орати (кричати), але й пахати .
Бо були папередніки. Та їх ще є і є.  Перефарбуються, падлюки, осознают,  прозрєют.
 
Проблема люстрації?
Складне питання. Якби я вирішував, то заборонив би компартію, як наслєдніцу КПСС . А члени та членіхи нехай переймаються  боротьбою з олігархічним безпрєдєлом під  іншою назвою. Заборонити партію можна, пропаганду ідеології можна, а ідеологію – марна справа.
 
Так от. Щоб після кремезний Президент та тендітна  Міністр МЗС не їздили канючити позики, а їздили, щоби наздогнати світ у економіці, то треба свої гроші. А гроші є.  Вони є  у олігархів, вони є й у пересічних у тумбочках та банках. Їх треба залучити. Ще один резерв -  скорочення витрат на бюрократичні держструктури. Прикладом має бути публічна націоналізація унітазу с окрєстностямі.
 
Олігархи. Незалежно від партійної приналежності.
Щоб не втратити все від рішучих дій переможців, мають забути про офшори, віддати добровільно під націоналізацію не менше 50% активів, накопичень, підприємств (успішних). Або довести чесність (ги-ги) тих мільярдів. Пересічні, якщо вони патріоти України, теж могли би купувати не бакси та євро, а облігації внутрішнього займу.  
 
Банки хай працюють в конкурентному середовищі. Але Державний Банк  (тіпа Ощадбанку) має видавати кредити під відсоток, який має бути найвигіднішим для позичальників, і який визначатиме Голова Нацбанку. Хто це має бути – тут я пас, бо повний баран в цих справах.
 
За отримані бюджетом кошти треба розробити або  купити технології, організувати високотехнологічні виробництва на  тих підприємствах, в яких ще не вибиті вікна.
--
Майдан змінив Україну.
Україна змінить світ.
-
Не зрадимо Героїв Майдану!