Ух, здихалася. Останній клієнт забрав у Єви і багато часу, і чимало нервових клітин. Бізнесмен із сусідньої області. Із тієї, що туди, далі, вглуб материка. На їх край виявилося мало охочих чужеземців. На всю область зона міжнародної відповідальності була тільки одна - російська. Вона являла собою невелику оазу навколо цінного стратегічного родовища та гірничо-збагачувального комбінату, який модернізувався ударними темпами. Зона включала в себе одне невелике місто, з приємною для кожного українського вуха назвою, декілька навколишніх сіл і, власне, сам район видобутку і виробництва. Місцевий люд, в силу ментальності, не покладався, не розраховував та і не був долучений до європейської опіки, під яку підпадали  західні сусіди. І тому все, окрім зони, підпорядковувалось нашій, самобутній українській владі. Чоловік, який з року в рік чекав на покращення, нарешті "дочекався". Прийшло й до нього. Поставили жорстко. Або ти від завтрішнього дня найманий управляючий над своїми рестораном, аероклубом і двома цирюльнями, або про тебе буде згадувати рідня раз на рік на цвинтарі, не чокаючись. Рятуватись на Захід не поїхав- чужий та й живуть там якісь незрозумілі бандерівці. Отож кинувся сюди, до Єви, в надії обміняти свою, поки ще, власність на бодай-що в "американці". Єва розуміла, Єва співчувала, Єва радо би допомогла. Але. Не розповсюджується юрисдикція зони поза межами міста. Не візьмуться місцеві адвокати боротися з державними на не підзвітній території. Та й побояться, якщо чесно. А до того ж забороняється Міжнародним Меморандумом по Україні. Якою б довгою не була розмова, а все ж закінчитись не могла інакше, як словами: ми працюємо тільки з грошима, готівкою, чи "без". Приходьте сюди з грошима і я підшукаю для вас хоч будинок, хоч під"їзд, а хоч і цілий квартал. Ну чим ще могла допомогти Єва ?
   Перевела подих. Склала акуратно папери на столі. Виключила комп"ютера. Набрала номер.
- Де ти мій, юний кавалер ? Якщо ти не проти, заїду за тобою сьогодні о восьмій. Де ти кажеш гуртожиток ? Знаю, чекай мене там.
   Дурненький, лагідно подумала Єва, коли він стрибав до неї в кабіну. Миттєвим жіночим оком помітила на його обличчі початки неголенності "а-ля мачо": підковку на підборідді і вертикальну стежку від підковки до нижньої губи. А пройшло чотири дні від першої зустрічі.
- Слухай і не заперечуй, мовила, на сьогоднішній вечір старшою призначаю себе. Їдемо в....і назвала престижний клуб на "американці".
- Та-а-а...хотів був,
- За гроші не думай, пригощаю - засміялася,
- Та ні, я не за те..., там же дрес-код, фейс-контроль...
- Відстали ви від життя, "росіяни"-кепкувала Єва,-немає вже у нас ніяких держиморд на дверях, вхід-вихід вільний, на інцинденти негайно виїжджає поліція, ото і всі обмеження.
  Вільний столик був. Єва замовила. Сиділи, обмінювались малозначущими фразами. Ех, чарчину би зараз, для хоробрості, думав мєнт, але соромився сказати вголос. Єві, здавалося, було добре й так. Поряд сиділи американці (справжні). В цивільному. Чи може й були такими. Білі і чорні.Поглядали й на Єву. І він ловив ті погляди і всякий раз обпікався. Між тим, американці не були обділені увагою. Час від часу з"являлися біля їх столиків струнконогі дівки, щебетали з ними щось там весело англійською. Мєнт не розумів, а Єва не перекладала. Але, коли зазвучала музика, саме до Єви підійшов від того столика афроамериканець. Дивлячись на Єву, звернувся чемно до мєнта.
- Він просить твого дозволу потанцювати зі мною - пояснила Єва,
- Відпусти, і поклала свою долоню поверх його на столі.
  Від того запитального "відпусти", на душі стало торжественно і тривожно. З цієї миті Єва з нічиєї перетворювалась на його Єву. А ще й ця долоня, знак довіри і прохання водночас. Кивнув тільки і потягнувся до пачки "Кента".
  Полилась "Пуре лове", закружилась Єва . А негр стояв. І в той же час він танцював. Здавалося в нього всередені сидить якийсь досконалий ритмічний механізм, який абсолютно точно в просторі і часи рухає будь-якою частиною його тіла. В парі з євиними піруєтами це виглядало феєрично. Мєнт так і спостерігав: заворожено і запізніло сердячись на себе - куди йому з його брейком школи будинку культури села Степового. Страшно навіть уявити, як би Єва сприйняла демонстрацію його танцювальних вмінь.
  До Єви піднімались ліфтом. Стояв мовчки. Калатало серце. По тому, як увійшли, Єва швиденько дістала два бокали.
- Я думаю, ти хотів би чогось випити? - спитала, наливаючи з якоїсь чудернацької пляшки.
- Та-а-а-к, - запнувся хлопець.
  Ой хлопче, хлопче. Знав би ти, юначе, що за напій наливає тобі Єва....В голові закрутилося, потім опустився туман. І щезла кудись і Єва, і євина квартира, і сьогоднішній вечір. А натомість він провалився в безодню, на дні якої було поле, вкрите, чомусь, сріблою фольгою. І він побіг по тому полю. Легко, не відчуваючи тіла. Фольга, яка спочатку була тепла, з кожним кроком нагрівалася все дужче, все нестерпніше і аж коли не стало сили терпіти, хтось зверху подав йому рятівний золотий ланцюжок. Останнім вдчайдушним зусиллям підстрибнув, ухопився і в той час пролився на нього дощ із золотих бусинок. Бусинки були вологі і він твердо знав, що вони вологі від поцілунків. Остудили. І настав повний штиль. Космічна тиша і абсолютний нуль.
......Пройшла тисяча років.
  А тоді явився ангел. Ангел вмостився на краю поля, підібгавши під себе свої ангельські ніжки. Ангел провів чимсь шовковим по його щоці, ніжно потріпав за вухо, а тоді жбурнув на нього жменю вологих золотих бусинок. Хотілося підняти руки, упіймати того ангела, та тільки руки не слухались, а ангел не давався, сміючись своїм чарівним ангельским сміхом.
...........................................................................................................................................................................................
- Тебе до гуртожитку? - спитала Єва,
- Краще в управління, відпрошусь зі служби, чи поміняюсь з Трибратом змінами, поганий з мене сьогодні даішник.
  Біля входу в управління стояла машина з російськими номерами.
- Ой, буде тобі зараз, любий - жартувала безтурботно Єва.....