Було б банально починати оповідку зі слів: вони зустрілись випадково. Але від правди ніде дітися - саме так і сталося. Ну подумайте самі. З того часу, як місто поділили на американську і російську зони відповідальності, Єва, як "американка" їздила на село до батьків (як тепер казали, в Україну) через ближній "американський" виїзд з міста. За тридцять кілометрів Єві треба було переїхати поганеньким сільським мостом на лівий берег, і там же, на березі, батьківська хата. Тарасівка, може чули ? У Єви новеньке шевроле, їй степові дороги нестрашні. ( Єва працює ріелтеркою в американській зоні, піднімає непогані гроші, останнім часом попит на "американку" зріс в рази). Але тут бач, що сталося: річка, в якій влітку немає де вгодованому карасю розгулятися, навесні розлилася і накрила той нещасний міст. Ну "білорусом" кольосним ще проїдеш, якщо вгадаєш "фарватер", а на шевроле -вже ні.
     Тепер доведется через місто, через "русинку" і звідти вже республіканською автострадою (не смійтеся, бо ще не знати чи у вас кращі) до села. Міський периметр з того краю , як і всю східну частину міста віднесено до російської зони відповідальності. Лінія розмежування взагалі- то проходить  через місто і являє собою ряд пропускних пунктів на основних міських магістралях. Скрізь будочки, турнікети і контролери (щоправда останні тільки з "російського" боку). Городянам обох частин емітували пластикові картки для швеньдяння із зони в зону. (Кажуть, непогано заробила якась ізраїльська фірма - півмільйона карток). Для "русинців" картка містить триколорний куточок, для "американців" - зірково-полосатий. Номери автомобілів, зареєстрованих в місті, теж мають відповідні "бльомби". Через лінію ходять-їздять всі, хто забажає досхочу, але требати "пікати" карткою. Гірше для транзитерів і гостям "нашего города"- ці мають пред"являти паспорти контролерам. І знову ж таки, тільки з боку "русинки" (працюють за двох). Міська управа в кожній частині міста своя і діє, звичайно, під контролем кураторів (у кожного свої). Обласне-державне і за межами міста -залишилось таке, як і було - під опікою Печерська. Ну та не буду довго на цьому зупинятися, хто схоче може сам приїхати і подивитись, як живеться тут під тою, чи іншою юрисдикцією. По вкраїнській, я думаю, запитань немає.
    Єві, яка щонайменше тричі на день мотається із зони в зону, перетнути "стик" не проблема, карточку, не виходячи з машини, піднесла до считувача - пік, і поїхала.
    На виїзді підсилений пост ДАІ. Сьогодні "на палкі" чергує молодий мєнт. Навіть не молодий, а молодесенький. За плечима школа, служба в ВВ і двадцять рочків. Повернувся із служби, а тут набір. І якраз такі потрібні. В російську зону. Молоді, життям не балувані. Пішов. А чого не піти. Зарплата хороша. На перших порах - гуртожиток, а надалі обіцяли окрему квартиру. І як, кажуть хлопці із взводу, квартира - то цілком реально. З того часу, як з"явились росіяни, умови служби дійсно дуже змінилися. На краще. (У "американців" ходять слухи, мрак повний. Службу ДАІ розформували, а сформували якусь сервісну бригаду дорожньої безпеки і обслуговуваня. Начебто там непогано платять за службу в межах (ви чули таке!?) тимчасових поліцейських правил..., брешуть, напевно, піндоси ж-бо ).
    Ясно, що обминути такого пильного хлопця Єві не судилося. Та ще й з таким лейблом - зірково-полосатим (хлопці у відділку називали -матрас).
    Махнув. Стала. Сидить. Підходить.
- Младший сєржант ......ко.
- Ну і ?
- Вийдітє с машини, прєд"явітє документи, откройтє багажнік, куда і с какой цел"ю ? - все, як учили,
  І Єва вийшла. І тут треба сказати декілька слів про Єву. Єва не була красунею. Єва була більше, ніж красунею. Чоловіки від Адама знають, що то значить, коли в одній ідеально компонується святість і порок. Словами це важко передати. Чи причиною тому якийсь особливий розворіт колінець, чи якось характерно прикушена нижня губа, чи тембр голосу (хоч іноді досить і одного погляду), чи специфічний розріз очей, чи неслухняне пасмо, яке заважає в ті очі зазирнути і затонути десь на самісінькому дні. Від таких жінок з відстані трьох метрів вже не відвести очей, з двух - ноги відмовляються йти в напрямку "від", а з одного....О, на відстані протягнутої руки "пульт управління" переходить повністю до неї. Отакою була наша Єва. І вона знала. Ще б, за 27 років  життя, та не знати.
   І Єва вийшла. І підійшла. На метр, а мо й ближче. І мєнт підвів голову. Чорнявий, кароокий, невинний. Якраз такий, який ще не обзавівся тією достатньою долею чоловічого цинізму, який твердить, що жодна жінка не може дати більше того, ніж вона має, а в запущеному варіанті набирає форму - всі вони однакові. Саме такі, як цей хлопчик, найбільші цінителі єв. І у Єви тьохнуло. А "магніт" вона й не думала відключати.
- Ти звідки ? - спитав мєнт по паузі позиченим голосом,
- З Тарасівки.
- А я із Степового, поряд...та це ж..., кілометрів сім....
  Помовчали. Хтось очей не міг відірвати, хтось пульсу врівноважити.
- Побачимось сьогодні? Я от тільки службу здам..
- А поїхали зараз ? -  засміялась чарівно ( хлопця можно було госпіталізувати хоч зараз)
Повернувся ніяково до своїх, тоді знову на неї...
- Добре, Окей, помахала рукой у нього перед носом, "проснись хлопче".
  Сіла, плавно рушила.
- До зустрічі в Україні .
  До реальності мєнта привела якась фура, яка мчала на всіх парах в обласний центр. Номери звичайні, українські.
  Стоп.
- Куда ?
- В порт.
- Я понімаю, што в порт, в какой ?
- Та я знаю..., ну осьо путьовка..
- Американскій..., ето вам товарищ, вєрнутся надо до окружной і заєхать с іх зони. В іх порт тудой, в наш - сюдой...
........................................................................................................................................................................................
Шо ти робиш, Єво ? Ти зовсім здуріла, стара - думала Єва, посміхаючись, до того моменту поки проміжок відремонтованного шляху не закінчився там, де він закінчується впродовж віків і Єву не відволікли ковбані рідної сторони....
 
                                                                 (Далі може бути)
      
 
    
 
.