От мене цікавить такий момент: розум чи профпригодність суб’єкту - це критерії, які оцінюються незалежно від симпатій-антипатій чи все ж підсвідомо таки відбудеться певна кореляція?..
Це я до чого: Вітю ніхто не вважає розумною людиною. Думаю, зайвим буде говорити, що його також ніхто не вважає особою адекватною, компетентною і просто порядною. З Вітею все ясно.
А Віталя? Як це – який?.. Ні, Кулявлоб – то Сєня. А Віталя – то Кулаквлоб. От всі ті перелічені людські якості – розум, компетентність і далі по списку – як воно тулиться до Віталиного портрету? Ми будемо називати людину розумною тому, що вона такою є в дійсності чи тому, що вона такою мусить бути „по должності”?.. Я в тому сенсі, що ми продовжуємо свій похід по грабельках під назвою „ситуативна політика” чи таки з простотою хлопчика-реаліста (це отой, який не зацінив всю пафосність політичного моменту, проте належно зацінив фрівольний костюмчик короля) будемо називати речі своїми іменами? Ні?.. А як же ми сміялися в дитинстві з того чиновного блюзнірства – пам’ятаєте? То яка принципова різниця: називати голого короля пристойно одягнутим чи Віталю – достатньо розумним і компетентним для посади президента?
Перш за все: панове, я не противсіх! Якщо у другому турі на ринг по діагоналі від Януковича вийде будь-хто з цих інфантильних картонних „лідерів”, я буду, як той їжачок, колотися цим „кактусом”, але проголосую. Це – на відміну від „лідерів” Яценюка чи Тягнибока, у яких ще не відомо, як карта ляже. Бо хто й досі вірить, що Яценюк на останніх президентських у другому турі „помилявся” – не тривожте його; дайте чупа-чупс, підітріть йому слину і нехай залишається у своєму стані блаженного ідіотизму. Просто нагадую: Тимошенко трохи наїхала на Фірташа. Ну, як трохи... Власне, й не на нього одного. А Яценюк, хто забув, то є політик – плоть від плоті тандему Фірташ-Ющенко. Я б навіть сказав – крайня плоть. Так що який там буде у них розклад в задзеркаллі, як покроять клаптеву ковдру влади Кролик, Капелюшник і прочая казкові монстри – то нам не відомо. Та й Чифірський Кіт ще не сказав свого останнього слова. Є така підозра, що він, отримавши пацанські гарантії від „опозиції”, таки зникне з усім своїм чесно й відверто награбованим: баблом, золотим унітазом і отим унікальним кріслом дантиста, яке робить з нікчемних стоматологів талановитих бізнесменів; зникне за класичною фабулою – непомітно, частинами, залишивши нам в повітрі на згадку чарівну в своєму імбецилізмі посмішку.
Гм... Про що я?, А, про Віталю...
Будемо умовно вважати його політиком. Отже, Президент Янукович запропонував кандидату в президенти Кличку трохи подебатувати. Питання: чому Янукович свого часу відмовився від подібної інтелектуальної розваги з Тимошенко? Питання риторичне: побоявся виглядіти провінційним дурником. Бо розумів, що в глазік, для вагомості аргументу, як, кажуть, свого часу Тигіпку, він Юлі не зацідить, а інших аргументів проти цієї жіночки у нього немає. Ну, є ще в загашнику сакраментальне „сама дура”, але ця домашня заготовка для ближнього оточення.
Так ось: не закінчилася й перша президентська каденція, як у нас тут своєрідне дежавю - Вітя вже сам викликає Віталю, як пацан пацана, подискутувати про методи розрулення державних проблем. І шо Віталя? – запитаєте ви. Та, власне, чого питати – всі знають, як красиво Віталя з’їхав з теми – гей, каже, злочинний влад! Виходь на Майдан! Тут я з тобою інтелектуально боротися буду! А більше ніде не буду, - строго сказав Віталік. Вітя пробурчав щось тіпа того, що „за гея атвєтіш!”, але на Майдан не прийшов. Майдан прийняв до відома мудре рішення Віталіка і без зайвого фанатизму підтримав невиразним гулом і окремими криками „гея – геть!”. Бо, дійсно, з геями боротися – то не комільфо... Бо люди ми толерантні і гостинні.
І щось мені це так смутно нагадало... А, згадав! Відмазку Валуєва від бою з Кличком - ось що мені це нагадало.
Тому що тільки коли людина, м’яко кажучи, дуже не впевнена в перемозі, вона уникає бою. От я би так само знайшов відмазку, якби Віталік запросив мене на ринг. Я б не відмовився прямо, а сказав, що не проти, але тільки на кримській яйлі, і тільки якщо вилізти туди по маршруту другої складності. Без страховки. Ну, десь так.
Що характерно: Тимошенко, незважаючи ні на що, знову запропонувала Віті подискутувати, але по відношенню до неї той прийняв тактику Кличка – проігнорував пропозицію.
Відверто кажучи мені жаль, що не відбулося оте зіткнення лобами між Вітальою і Вітею. Було б достойне видовище під пиво з фісташками – параолімпійські змагання титанів мислі...
Отже, що у нас в сухому - як оті не використані „беркутом” памперси - залишку?
А у нас – неспроможність Віталіка дискутувати з Вітею. А можна ще більш конкретно: неспроможність дискутувати навіть з Вітею...
А тепер їдемо далі. Віталя не був в захваті від перспективи зробити обрізання президентських повноважень. Тут все логічно, бо кандидат номер раз, яким він був на той момент, хоче отой владний „тортик” одним шматком, цілий, не пошкрябаний хтивими ручками конкурентів. Бо тим так і кортить розписатися пальцем на його шоколадно-глазурній поверхні.
Але що він буде з ним робити, якщо, не приведи Господь, таки отримає? Можна й інакше: хто буде керувати Віталіком, коли той стане „портретом”?
Ясєн пень, у нього будуть радники. Бо зрозуміло, що Віталя – то є дійсно лише портрет, який має певну політичну ліквідність. Але тоді імена найближчих радників – в студію. Зокрема отого радника, який інсталював Віталіку на його дуже жорсткий диск з відбитими кластерами стратегію „Вселенський страйк”. Ця іграшка, часом, не від розробника отого пасивного квесту „Україно, вставай!”, названого в народі „ходіння по муках”?
Я був на Автомайдані, коли Віталік розповідав про цю стратегію – „Страйк”. Народ на Автомайдані – далеко не заробітчани. Значна частина має свій власний бізнес. І от мужик, що стояв поруч, задумливо озвучує: „Якщо я свою контору зупиню – кому гірше зроблю? Хто мені бензин на поїздки заробляти буде?”
Там ще був один депутат від Свободи (обласного рівня чи що...). Той також був войовничим адептом страйків. Я спробував у нього допитатися про методи і цілі, але після серії марних спроб зрозумів, що без електрошокера я прямої відповіді на свої питання не отримаю. Депутатська школа, однако! - троєщинський ринок відпочиває.
Отже, страйк. Для прикладу, уявімо собі, що я маю столярний цех. У мене зобов’язання перед клієнтами, найманими робітниками, оренда приміщення, сплата податку. Чи не може отой йолоп, автор ідеї страйку, – іншого слова я не знайду – розповісти мені, як в таких умовах я чи мої робітники могли б долучитися до страйку проти влади? Про годинний „символізм”, як варіант грізної дулі в кишені, можна пропустити – це для боксерів. Вони це з’їдять прямо в голову не сильно переймаючись смаком і запахом.
А тепер оцей умовний „столярний цех” розтягнемо по всій території канонічного страйку.
Умовно суб’єкти економічної діяльності поділимо на три частини: державні, провладні і антивладні.
Державні – умовно нейтральні, але в більшості своїй, як правило, керуються людьми правильної сексуально-партійної орієнтації. Страйків там не передбачається. Тихе сидіння без роботи – навіть, якщо таке хтось продемонструє – я страйком не вважаю. Це такий собі своєрідно-рабський езопів спротив. Власне, йому ж прийдеться потім оте „страйкування” надолужити більш ефективною працею. Так що це – повна профанація.
Тепер – страйкові новини з периферії:
За словами голови Черкаського обласного страйккому Петра Чернявського, у четвер до страйку приєдналося 15 підприємств, ринків та установ.
Зокрема, авторинок, швейна фабрика, ринок на "Зеленій", пологовий будинок № 2, Перша міська лікарня, Третя міська лікарня, "Водоканал", драмтеатр тощо.
Страйкування авторинку, особливо годинне – то страшна штука для влади. Я так підозрюю, що ті десятки чи сотні підприємців, що в’яло в ці зимові дні торгують запчастинами для найліпшої машини всіх часів і народів – „жигулів” – сидять на єдиному податку і в кінці місяця той податок справно в касу заплатять. То що воно дало? Збитки підприємцям і клопіт клієнту? Та й не вірю я, що підійди хто з грошима в руці за необхідною залізякою, то йому не продадуть, бо – страйк...
Ну, і найцікавіше – згаданий страйк в пологовому будинку №2. Тут, як каже Шендерович – деталі давай! Пологовий будинок, який на годину припинив роботу?.. То, я вам скажу, сюжет не для Кафки. Бо його параноїдально-шизофренічна фантазія для даного випадку бліда, як спірохета.
Провладний бізнес страйкувати не буде. Він, якщо не дурний, буде інтенсивно підбирати клієнтів, яких через страйк втратить бізнес антивладний.
Антивладний бізнес спонсорує як персоналізований протест, так і великою мірою Майдан в цілому. Панове страйкоборці, ви не цьому сегменту, часом, пропонуєте страйкувати? То скажіть мені, будь-ласка: проти кого реально спрямований такий протест? Я ще розумію, якби ви працювали адресно, проти конкретних підприємств регіоналів і зуміли організувати там реальну зупинку виробництва, але вам це не під силу.
То що тоді є оцей ваш страйк? Тут є два варіанти: перший – це просто дурня, запулена в лузу популізму недалекими і неадекватними штабістами; другий – це імітація організованої боротьби задля випуску пари з перегрітого Майдану. Щодо дурні: багато хто відкидає таку можливість в принципі; я ж залишаю невеликий відсоток на ймовірність подібного. Бо згадайте отой веселенький передвиборчий креатив – по-бойовому смугасто розфарбованого Яценюка. Це ж не підлянка була, це ж дорогі – в монетарному сенсі – креативщики таки були впевнені, що реклама – гут!..
Але все ж найімовірніше, що цей „страйк” таки – вульгарна імітація. Щось на зразок отого блюзнірського протесту Капліна з галстуком. То також був досить сильний удар по владі – та аж в конвульсіях почала битися зі сміх... з переляку.
А у цього страйку які цілі, до речі? Щось конкретне чи так, взагалі, тіпа – борюсь!?
Юрій Крикунов, старший страйкороб від Удару:
Голова страйкому Києва наголосив, що серед вимог – притягнення до відповідальності замовників і виконавців злочинів проти громадянського протесту. Крім того, МВС має вивести з Києва свої спецпідрозділи, а також провести люстрацію.
Так, фільм жахів з пологового будинку №2 нас вже до падучої дотіпав. Випили свій валідол? Тепер знову займаємо місця в нашому Катрусиному кінозалі і дивимося комедію ситуацій в найліпших традиціях Цуккера-Абрахамса – „Люстрація”. Значить, фабула така: МВС, під тиском страйкарів, проводить люстрацію. Оскільки всіх більш-менш нормальних ментів вже давно повиганяли, залишилися тільки відморожені орки з базедово-туманним поглядом у вічність а-ля Могильов. Ну, а механізм люстрації такий: шість чоловік сідають у коло і передають один одному наган з одним набоєм. Фільм багатосерійний, веселий і дурнуватий, як „Інтерни”.
А тепер серйозно. Те, що у нас відбувається, це протестна реакція здорової частини суспільства на владу дегенератів. Дегенеративність не є якоюсь особливою ознакою саме українського суспільства. Ба більше, реакція не деградованої частини – то є нетипове явище. Якщо ми візьмемо Росію, то на цій державі можна поставити хрест. Звісно, вони ще мають сили комусь зіпсувати життя, але припинити деградацію вже не в змозі. Європа, в яку ми так хочемо через отой напівзогнилий труп зі Сходу, який нам дихає в спину, також починає інтенсивно деградувати. Вони чудово знаходять спільну мову з бандитами і їм абсолютно байдуже – виживемо ми тут чи ні. За великим рахунком їх цікавить те, що й нашу владу – стабільність. Тиша, політична прогнозованість і економічна стабільність. Вони вже нормально „порішали вопроси” з Януковичем, попідписували контракти на сланцевий газ, і тепер їм своїми руками ламати всі схеми? Щоби тут в кабінети прийшла якась абстрактна і не прогнозована „демократична народна влада”? Ги-ги!..
Тому питання боротьби з бандитами – то є наша внутрішня проблема.
Системна опозиція – тому і системна, що інкорпорована в систему і не має наміру її змінювати. Ці жваві хлопці у свій час зробили необхідні „помилки”, щоби бандити прийшли до влади. Вони зав’язані на цю систему, вони грають за правилами цієї системи, тому даремно від них чекати радикальних змін. Навіть те, як вони відразу взялися зачищати активний простір на Майдані, вже є свідченням того, що нові люди чи нові суб’єкти політичної діяльності на Майдані не мусять з’явитися. Система, яка, практично, утворила кастове суспільство, зробить все можливе, щоби її основа – олігархат, залишився недоторканним. Ті ж олігархи, які у нас є – безпринципні, безталанні, з мутним кримінальним минулим, можуть існувати тільки в криміналізованій державі. Отже, питання стоїть просто: радикальна декриміналізація чи кінцеве загнивання з коротким періодом жорстокої зачистки.
Чи можлива декриміналізація? Можлива через справжнє народовладдя. Я не про абстрактний термін, а про ідею Ігоря Дідковського.
Але спочатку треба знести стару систему. І тут не обійтися без справжнього лідера. Не політичного лідера, а полководця, слову якого буде довіряти армія і народ, як не пафосно це звучить. Таким по факту є Парубій. На сьогодні це чи не єдина людина, яка дійсно користується авторитетом як на Майдані, так і в активній блогосфері (а це не дрібниці, як дехто думає) і може консолідувати народ на боротьбу, може зупинити сповзання, точніше - падіння України в кримінальну прірву. Відлік часу пішов на дні. Що режим не дасть нам жити – ніяких сумнівів.
І останнє.
Сьогоднішня криза є наслідком кризи політичної. Точніше – деградації політичних партій. Нагорі зібралися безпринципні і невиразні, але достатньо вмілі в апаратних іграх кадри, які й довели країну до такого стану. Партія Регіонів – то не якийсь особливий будяк, що розрісся серед квітучої клумби з фіалками.
І я не хочу впадати в примітивізм салтиковського карася-ідеаліста, але всім, кому дійсно не подобається стан речей в Україні і хто не хоче періодично будувати барикади в Києві, потрібно брати участь у політичному житті держави.
Нещодавно „афганці” на прес-конференції вкотре заявили, що прийшли сюди боронити студентів, а політикою нехай займаються політики. То хочеться їх запитати: а ви не задумувалися над тим простим фактом, що політики, яких ви мали на увазі, саме цим і займалися в міру своїх талантів і принципів без вашої посильної участі? Ми ж їм не заважали, правда? І який результат? Відповіддю буде ваша присутність тут, на барикадах. І ще не відомо, чим це все закінчиться. І це – плата за небажання займатися отою „брудною справою”, політикою.
Хочу нагадати, що в античні часи громада поліса ділилася на „політиків”, тобто активних громадян і „ідіотів” – приватних осіб, що не брали участі в громадському житті міста. А тому, коли ви говорите, що нехай політикою займаються політики, то залишаєте для себе не найкращу роль в житті свого полісу. І нема чому дивуватися, що в політиці з’являються черновецькі і кернеси, царьови і колісніченки. Адже ви не проти, правда? Політика – не ваша справа. Ваша справа – перманентний героїзм на барикадах.
Я кажу перманентний, бо якщо не виправимо політичну ситуацію, то будемо приречені знову зустрітися на Майдані.
