Червоне -то любов.
   Кипить, вирує натовп під Верховною радою. Хто ? - пролунало з декількох місць одночасно. Сашко -тицьнув Андрій Парубій в худорлявого хлопця, і Ви, Маланюк. Наказую, встановити червоно-чорний прапор революції на даху Верховної Ради, поряд з жовто- блакитним. Гайда, дядьку - Сашко бере прапора і до йде входу. Там би мали бути якісь сходи - бурчить Маланюк. Хлоці, крутіть міцніше, щоб не здуло - радять проводжаючі. Ото ще Єгоров і Кантарія - жартує хтось із стариганів.
   Звідусіль жарти, сміх, ну то то, як зазвичай буває після нещодавно пережитого страху.
   Тим часом під"їхало п"ять швидких. Медики спішились і поквапцем попрямували в зал засідань Верховної Ради. О, поплохєло їм! Що за такі кволі натури, як до буцегарні - та зразу й слабне ! Першим винесли депутата Олійника. Що, суко, вже захворів ? - злиться хтось з натовпу. Ти дивись там ласти не склей, ще сидіти років десять, здоров"я бережи - насміхаються. Від тих слів на ночвах тяжко зітхнуло й перевенулося на правий бік. Далі другий, третій, четвертий. Симоненка вели в сорочці божевільного. Кричав, чутно було окремі слова -олігархи, трудовоє крєстьянство, партія наш рулєвой. Чи так талановито косив , чи й справді дах підірвало, хто зна..
   Чи багато ще їх там ? - питають останній екіпаж. Ну, судя по накалу прєній, ходкі на трі хватіт - сміється фельдшерка.
   Якраз коли Сашко і Маланюк водрузили на даху прапора, на порозі постав Чечетов. За співанням гімну, пальбою в небо петардами, його й не зразу помітили. Слава Україні! - глянув своїми ясними очима. А не пішов би ти....- відгукнулось многоголосе. Куди саме- Чечетов не почув, бо саме в цей час до нього кинулись кореспонденти російських вєстєй.
   Михаил Васильевич, как Вы оцениваете.. - не дав  закінчити, Я всєгда говоріл і говоріть буду, што наш народ да, побєдіть нєвозможно да, і ето только глупци, на, моглі расчітивать...- тепер вже не дали закінчити йому. Ми панімаєм што вам сєйчас трудно гаваріть, но ви нє бойтєсь, скажітє, сколько і какіх  подраздєлєній НАТО било задєйствовано в опєрації ? Ну как, много...напрімєр авіаносєц Мідуей. Вот поєзжайте в рєчпорт і самі всьо увідітє. Да, и поторопітєсь, оні уже вот-вот должни отдать швартовиє. Росжурналісти, штовхаючись в натовпі рванули вниз вулицею Грушевського. Развєл на, как катят на - сміється Чечетов.В натовпі поблажливо загули.
   Під"їхала дорога машина. З машини випорхнула Юля Тимошенко. Без бублика, прямоволоса, усміхнена. Слава Україні - спробувала гукнути, не зриваючись на надрив. Героям Слава ! - гримнула площа. Хлопці, то ви мене пропустите ? - питає більше для кокетства, прямуючи до дверей Верховної Ради. Аякже!, Юлі дорогу !, Вперед Юля ! і чийсь прокурений голос - Гусари молчать! - ближні засміялися. Посміхнулася й вона... здалося. На порозі Чечетов - Юлія Владіміровна, дарагая Ви наша, ждєм с нєтєрпєнієм ! - заливається солодко. Сгінь, ушльопок - кинула презирливо. Не оспорював, відступив і десь по часі щез.
  Раптом хтось - Тихіше, браття! Примовкли, стало чутно гучномовця, що транслював засідання Верховної Ради. "....віднині проголошується створення Української Народної Республіки" - торжественно закінчував голос з легкою грассіровкою. По тому грянув гімн. Щось кричали. Щось спільне. І кожен своє. Летіло вгору все, що могли летіти  і падало вниз, нікого не калічачи. Серед того знову голос прокурений - А де Порошенко ?, він же обіцяв шампанського. Та тут я, любі друзі, тут - озвався. Ось і автолавка припаркована. Відкрили дверцята, пішли коробки з рук в руки, відкривають, смикають по пляшці, бахкають пробками. Стаканчіки, стаканчіки - навздогін Порошенко. Та де там, п"ють, передаючи пляшку, обливаються, хто плаче, хто сміється, хто обнімається. Якийсь одинокий піп хреститься сам, хрестить на всі боки...
   Порожніє швидко. Гей Петро! - вези ще ! Бля, ну ви мєні разорітє - чи то гнівається, чи то жартує Порошенко.
Киць-киць-киць - десь чути прокуреного, підходь, не бійся, настраждався бачу за зиму. Сашко повернувся на голос і побачив, як Маланюк, стоячи біля зталої калюжі, на березі якої вовтузяться горобці, виховує нізвідки взявшогося рудого кота.
 
...а чорне - то журба. (не продовженя)
Бій був коротким. Власне, бою й не було. Сотня від"їзджала настороженно. І причини були. А вибору - ні. По-перше, вирушали ввечері. По-друге, джип Фюле наздогнав колону вже біля Царьграду. Блок-пост. Шмон. Під гарантії звісно. Мусили здати дві рушниці, п"ять травматів та і всяке залізяччя, яке можна трактувати, як інструмент вбивства. Продовжили, хто в бусику, а загалом то всі легковиками. Сашко і Маланюк примостилися на задах в обшарпаному форді. За Любимвкою джип Фюле спочатку відстав, а незабаром і пропав із виду. Стало тривожно. Гаранатії, відступ, обіцянка все владнати і вибори провести восени - наче й добре, але чи в перший раз кидають..Проїхали поворот на Копилів. Перестав траплятись зустрічний транспорт.З Калинівки ззаду колони вчепилась якась мєнтовська машина, а тоді ще одна. Ого, пильнуй Сашко. Розв"язка не примусила себе довго чекати. Зупинилися. Сашко, шо там ? Таааа, здається приїхали - видохнув. Попереду дорогу перекрили БТР-ом, рядом бійці. Автомати в позиції для стрільби "стоя". Виході, бандеровци, прієхалі - сито, впевнено. Хлопнув дверцятами Андрій Парубій -чекайте, тілько но Філе, гарантії....Філє, засміявся старший, єст Фюлє крєм-брюлє..., вмєстє бля з Жаірзін"я. Рукі за голову, сукі, виході по одному, шаг влєво, шаг вправо - стрєляю. З третьої по ходу машини, вилітає хорунжий Василь. А х=й вам !- і гранату туди, в епіцентр ворожої позиції (як тільки умудрився приховати). Чорних трохи порозкидало. Впав, як підкошений, Андрій. Але братва тренована, бувала, падають де стоять. І пішли молотить. В той же час спалахує остання в каравані машина і вже ті, дальні, йдуть розстрілюючи, назустріч своїм. Летить скло, палають кузови, ллється кров. Швидко все. Так, як може бути щвидко розстріл 22-х звичайних автомобілів із сотнею безбройних пасажирів в десяток калашів. Сашко не чекав, потяг Маланюка, скотились в кювет. Добре, що лівий, якась сяка-така зєльонка.
   Піднятись ! Ривком ! Відповзти не встигнемо.Рвонулися. 20 метрів. І вже.Щось хлюпає Маланюку в лівому берці.Не зараз, не зараз, дядечко.Бігли, падалі, повзли, завмирали. Ніхто не гнався. Ось чийсь город. Що ж воно таке ? Юр"їв -не Юр"їв ?Як ви, дядьку ? Кістку не зачепило. А крові, крові набігло. Зараз, зараз, перев"яжу. Холєра, не рветься. Ну хоч так...Дві години.Дві години в нас є, щоб знайти лікаря. Собака. Гавкає, падлюка. А щезла б ти ! Вийшла тітка, хто тут ? Ай-яй-яй, боже ж, мій боже. Йдіть до хати, зараз я схожу. Є тут одна. Лікарка. Зінуля.Не говорилось. Мовчалось. Хвилин за п"ятнадцять почулось десь з вулиці, з гучномовця: " Шановні громадяни...переховування екстремістів....є злочином, що тягне і карається....Вітер відносить слова.
   А ось уже біля двору. Тітка, нарочито голосно- Та немає в мене нікого !
   Дядько, осьо ляда, ліземо в підпілля - гірко пожартував. Стягнув драбинкою, майже непритомного. Прикрився. І зразу по тому увійшли.
   Нєту, гаваріш, мать ? А єслі найду ? Нєхорошо бойцов обманивать...
   Підняв кришку.
   Ей, бандеровци, вилазь !
   Сашко намацав якогось іржавого цвяха. Ага, зараз.....лови чеку ! Гвіздок не долетів, цокнув об банку з огірками.
   Бляяяяяяя- розродився той, що зверху. А мав би кричати "ура" -подумав Сашко.
   Зверху дали чергу і другу, тоді грузно бухнулись ногами до вибуху. А вибуху не було. І бути не могло. А суки ! - закричав, розуміючи, що піддався на дитячу забавку. І ще туди чергу. Скільки лишалось патронів в рожку. І даремно. Вузенько тут все. Затишно. Вистачило і першої.
Рух на М06 відновили за дві години. Все прибрали, чи як модно казати тепер, зачистили. Правда, поночі кров не скрізь відмили, ну темно ж. Але хто на ту кров звертає увагу.
 
Отакі вони, українські скрипки, як одна засміється, то друга й заплаче.....
                .