Анонсована доповідь на 18 годину, про результати перемовин із злочинною владою затягувалась аж занадто. Але ухилитися від цієї доповіді лідерам опозиції було неможливо. Народ стояв на майдані чекаючі звіту!
 
     Майдан терпляче чекав… І то були не тільки прибульці з регіонів, які багато тижнів побутували  в наметах, а й багацько Киян, притупцьовуючих перед трибуною і розсіяних хрещатиком, зігрітих хто-як. Люд жадав визначення своїх подальших дій, і долі країни.
 

 
     Велике табло на будинку профспілок інформувало про чотирнадцятиградусний мороз, наближалася одинадцята година вечора, і ще можна було, допоки працює метро розпустити бодай змерзлих Киян на зігрів по домівках. Це трошки зняло б напругу, але що їм скажеш?
- «Розходьтесь люде, ми з яником про все домовились?»
 

 

 

     Грушевського тим часом не розслаблялося – через весь хрещатик котилися великі шини, і тяглися маленькі, укріплялися стіни барикад, підвозились - кололися дрова, ходили дозори.  Співчуваючі й зіваки, користуючись перемирʹям тинялися майданом, фотографувались на фоні … тобто життя пульсувало.
 

 

 
  
  

 

 
     Свідомі бомжі і завзяті домогосподарки несли лантухами, на тільки  їм відомі приймальні пункти свою громадянську лєпту – склотару на коктейлі, і та негайно ж перетворювалась місцевими алхіміками у  переконливе знаряддя опору диктатурі.
Кожен бачив собі потреби майдану, і по можливості приймав участь. Ліки, харчі, одяг все - ініціатива громадян.
 
                      ***
     Невеличкий відступ...
     Окремо про наш ресурс хочу Вас запевнити що він був представлений від Професорсько-викладацького рангу, і до Єлектрика вищої категорії.
     Один з наших колег напередодні, і до сьогоднішнього дня доставляє своїм залізним конем все нові і нові поповнення свіжої сили з регіонів, як на вахту. Дехто з наших друзів пер з лісу дрова, не даючі змерзнути стомленим бійцям.  Деякі з наших хлопців  несли медичну вахту, чим довелося скористатися і мені,  хтось встановлював намети, будував барикади, робив інші, не менш важливі справи.
Тобто на День Соборності наш лікувальний заклад не підкачав, і це при тому, що я ще не всіх зустрів, бо кілька днів хворів.
 

     Весь периметр підконтрольної території вже давно зачищено від снігу, який  перетворився на околишних підступах до майдану у пʹятиметрові барикади, а залишки снігу, розфасовані по мішках, чекали свого зіркового часу по закутках.
 

 

 

 

      Зачистивши сніг і лід, народні маркшейдери знайшли під ногами нову, дуже корисну копалину – бруківку імені Омельченко, (Отця і Сина) якого багато років тому Саваоф надихнув на боговгодну справу. Отож свідомі  парафіяне натхненно прийнялись за видобуток цього істинно народного духовно збагаченого скарбу…
Дивлячись на всі ці благії справи я собі думав:
- «Дивні діла Твої, Господи! Все премудрістю Ти створив!!!»
 
     Постскріптум тепер, думаю що наш Проміждірсько-Суходрючний шайтан не пошкодує своєї-державної кишені на товстелезний асвальт не тільки для урядового кварталу Київа, а й для всієї України. Дайте лишень маленьку йому передишку, у вигляді, наприклад розтягнутих в часі перемовин, тощо…
 

 

 
              ***
 
     Так от, перемовини…
     Те, чим вони тоді увінчалися, було виголошено спершу кожним з лідерів ОО окремо, а затим підсумовано Тягнибоком зі сцени майдану, для вирішення всім загалом (чи кагалом, як там...)  головного - вектору подальшого розвитку подій.
Тобто фактично це був запит лідерів на отримання мандату від народу. (або як кому хочеться - назвіть хоч: «перекладання відповідальності на суспільство.»)
     І це була дуже несподівана, хвилююча і відповідальна мить для кожного, хто був тоді на майдані.
Повірте, це я відчув всіма фібрами…
   …Зараз мало не ознакою гарного тону вважається копнути Яценюка за його тодішній вислів «Кулю в лоба». Але там, на майдані це був дуже щирий і природній посил - такий вже, на диво драматичний привид ширяв у повітрі над хрещатиком…
 

 
     Після цього майдан шалено забурлив і засперечався, окремі люди закликали до активних дій просто зараз,
інші пропонували свої шляхи від «нахєрцихлідерів» до «женигетьпровокаторів»…
– майдан перетворився на вулика. І це відчуття некерованої енергії, скажу вам, дуже лоскоче нерви! Відчувається що з такими людьми як ми - гори можна рушити, або наприклад ріки повертати…  (кому, як заманеться). От що значить народні маси!
     І гамір стояв би ще довго, й невідомо чим закінчився, аж раптово – мало не сурми заграли  - заклик з трибуни:
- «Увага! В звʹязку з прийнятим вами ж щойно рішенням про відмову від подальших компромісів із владою, закликаю всіх до жорсткої революційної дисципліни.»
- «А зараз - гуртуймося всі на будову нової  барикади, на вулиці Інститутській!!!»
 
     Це було саме те, чого підспудно бажало все майданне товариство – в будь який спосіб звільнити вибухову енергію, яка вже не трималась дахом, і ледь контролювалась в рамках глузду.
     Зігріти зковані як кайданками захололі суглоби будь-яким осмисленим рухом, чи то йти за зброєю в ближню військову частину, чи голіруч поперти на приступ президентської адміністрації, чи Верховної Ради… – майже байдуже, тільки не продовжувати це майданне стояння, ходіння, чекання, готування, бла-блання, тупцювання, і прочії страждання…
     Отак просте, але мудре рішення (мабуть когось із досвідчених політологів) чудово каналізувало надлишок революційного полумʹя в мирне і корисне русло, і тимчасово розсмоктало зайвий накал емоцій… (або підступна зрада вчергове злила народний гнів у трубу, якщо хочете...).
Це  ви вже собі самі назвіть, як побажаєте!
     Але…
     Чотиреметрова барикада, хрінзнаєякої довжини була возведена впродовж однієї години… (а не ночі, як про це сповістила преса).
Кого і від чого врятувала в ту ніч наша нова барикада не знаю, але пропозиції якими кипів майдан були фантастичні, і подекуди навіть химерні. От тільки хіба що єдиного лідера, якому б повірила більшість, і за ним пішла -  так тоді ні з кого і не вилупилось... Отака вона штука - відповідальність - як наперчена пече... (хоча це тільки відповідальним пече, а шахраям з того один сміх! бо їх відповідальність то тільки тільки слова - яйця виїденого не вартує. Що казати, люблять наші правителі "нести відповідальність.")
     Отака загальна ситуація трапляється, коли верхи не хотять, а низи не можуть, і так вже у горлі першить і саме проситься: Юлі – волю!!!
Але вибачте, я сьогодні не про Юлю. Я про ситуацію.
     * Європа дуже хоче мирного процесу в Україні, і навіть кожен день нагадує януковичу про те, що євродвері все ще відкриті… Вони готові навіть впустити його у свій елітний клЮб!!!
Може не зовсім пустити, а тільки так, напівшишечки…
     *Але Янукович боїться втратити повноту влади а з нею контроль над силовиками, а з ними і більшість у раді, і кума прокурора, і все решта, бо в демократію дуже зручно грати перебуваючі в опозиції, а от владі демократія завжди поперек горла…
     Таким демократом, памʹятаю був ще Кащей Безсмертний, у якого теж все трималося на кінці голки, яка у качці, запханої в зайця, який стирчить у хряка в дупі, що сидить в сундукі розіпʹятому цепами на високій осикі…. Не знаю, чомусь осика згадаласі…
Ось так вигляндає ситуёвина з черева Майдану.
     *янукович не здатен ні на який позитив, бо лише ва-банк може його врятувать.
Він загнаний кнур, і через це страшенно небезпечний бо готовий на будь-яку підлоту.
     *Лідери ОО шниряють між народом, владою і закуліссям, в пошуках виходу із дупи.
     *Америка граціозно нічогонеробить, але страшно жахає злочинну владу можливими санкціями.
     *Путін, як завжди готує підлу страву десь на лубянській кухні, і новітні Гепачекісти вже почали втілювати його провокації.
     Вся ситуація схожа на клінч, коли кожна сторона чекає на помилку того, хто перший рипнеться
Але Майдан не зрушить з місця, без виконаних озвучених вимог, бо для нього це тюрма і смерть.
Для правого ж сектору це було б самовбивством.
А саме Правий сектор якраз і є серцем майдану, хто б що не говорив. Бо одна справа - підносить бійцям бруківку і бутерброди, співати гімни, і  навіть лікувати поранених … і за це честь і слава всім, хто будь як спромігся долучитися до святої справи.
     Але зовсім інша справа приймати ту бруківку ленту за лентою, і доносити її до беркутівських шоломів, щоденно тримати оборону, не знімаючі обладунків і балаклави.
Тому що це пряма перспектива бути самому тим пораненим ,викраденим,  арештованим чи недай Господь вбитим бійцем.
Тому Правий Сектор з Дмитром Ярошем, і Самооборона з Андрієм Парубієм – це є серце і душа Майдану.
Це визнає кожен з майданівців, бо це очевидно.
     Виходячи з нагальності переформатування Майдану взвʹязку з розтягуванням процесу перемовин з владою, я вважаю доцільним для свідомих громадян триматися саме цих позапартійних структур і орієнтуватися на їх пропозиції. Швидке ж повернення до конституції 2004 року може стати доброю протидією диктатурі, але щось мені підказує на підступні підводні рифи, якими усіяна ця тиха заводь.
 
http://www.radiosvoboda.org/content/article/25256442.html
 
     Ну і наостанок, на підтримку власних спостережень:
 
https://www.facebook.com/ashnar.lynx/posts/410388909095772?stream_ref=10
 
                              Слава Україні!!!