Тема "шляху митця" була провідною у творчості Миколи Стефановича Гумільова. Його не турбували "босі ноги й гостре каміння" на цьому шляху, його не турбували злі язики недоброзичливців і несприйняття загалом суспільства. Його турбувало лише чи вистачить запалу й віри. Бо будь-яке питання, це завжди питання віри.
 
Невластивий текст:
 
Милый мальчик, ты так весел, так светла твоя улыбка,
Не проси об этом счастье, отравляющем миры,
Ты не знаешь, ты не знаешь, что такое эта скрипка,
Что такое темный ужас начинателя игры!
 
Тот, кто взял ее однажды в повелительные руки,
У того исчез навеки безмятежный свет очей,
Духи ада любят слушать эти царственные звуки,
Бродят бешеные волки по дороге скрипачей.
 
Надо вечно петь и плакать этим струнам, звонким струнам,
Вечно должен биться, виться обезумевший смычок,
И под солнцем, и под вьюгой, под белеющим буруном,
И когда пылает запад и когда горит восток.
 
Ты устанешь и замедлишь, и на миг прервется пенье,
И уж ты не сможешь крикнуть, шевельнуться и вздохнуть, —
Тотчас бешеные волки в кровожадном исступленьи
В горло вцепятся зубами, встанут лапами на грудь.
 
Ты поймешь тогда, как злобно насмеялось все, что пело,
В очи, глянет запоздалый, но властительный испуг.
И тоскливый смертный холод обовьет, как тканью, тело,
И невеста зарыдает, и задумается друг.
 
Мальчик, дальше! Здесь не встретишь ни веселья, ни сокровищ!
Но я вижу – ты смеешься, эти взоры – два луча.
На, владей волшебной скрипкой, посмотри в глаза чудовищ
И погибни славной смертью, страшной смертью скрипача!
 

Властивий текст:
 
Милий хлопчик, ти веселий, твоя посмішка наївна,
Не проси мене про щастя, що отруює світи!
Хочеш легкою ходою ввійти в музики країну,
Підкорити стару скрипку, і Гармонію знайти!
 
Ти не знаєш, що чатує там тебе на кожнім кроці!
Щезне навіки безслідно бестурботний блиск очей!
Жах вирує страхітливий в бурнім музики потоці,
Бо свавілля духів пекла вклав у музику Орфей!
 
Вічно мають голосити оті струни, дзвінкі струни.
І від щастя, і від болю починаючи політ.
І під сонцем, і під снігом, під біліючим буруном,
І коли палає захід, і коли зайнявся схід.
 
Йдучи стежкою вузькою, ти не зможеш зупинитись,
Бо закони жанру люті, наче хижії вовки.
Станеш, щоб перепочити, або щоб води напитись -
Заволають про нездарність критикани-хижаки.
 
Зрозумієш через роки, що мистецтво - це омана.
Що служити йому можна, лиш забувши про життя.
Згинуть у вогні жертовнім - і родина, і кохана.
Доведеться шлях торити по узбіччю небуття.
 
Далі, хлопче! Ні покою, ні скарбів тут не зустрінеш!
Але бачу ... ти смієшся... Добре, часу не марнуй!
І твори, доки під тином смертю скрипаля загинеш!
На, тримай чарівну скрипку! Володій й володарюй!