Страшно, тяжко дивитися ці  «грипозні» прямі ефіри. Особливо коли знаєш певні деталі кримінального минулого та сьогодення багатьох «викривачів». І не менш кримінальних медичних чиновників, відряджених на посади конкретними кланами, які в нашій країні чомусь називаються партіями. Ось і наша традиційно глухоніма Рада національної безпеки заговорила про потребу оборони від грипу. З добрими та щирими словами до мікрофона підтягуються й хлопці, які зазвичай живуть у глибокій тіні й постійно відсмоктують мільйони доларів з бюджету Мін­­здоров’я. Так-так, і вони, професійні аферисти й бандити, нам співчувають, співпереживають, хочуть нам допомогти. Навіть вони.
 
Як відомо, зима в Україні завжди настає несподівано. Також раптово до нас приходить грип. Тому немає в аптеках найнеобхіднішого: марлевих масок і ліків. Ми вмикаємо телевізор, щоб зрозуміти реальний ступінь небезпеки для себе і своїх близьких, а там мовлять на тему грипу той самий Шуфрич із Богословською та компанія. На тлі таких інформаційних джерел легко повіриш у наявність в Україні і легеневої чуми, й інопланетян, які розпиляють віруси та бактерії.
 
Наша система охорони здоров’я помирає. І всі можливі новації на кшталт «Лікарні майбутнього» та Інституту раку лише пришвидшують цю агонію. Тому що системне захворювання не лікується накладанням мазі на шкірні висипи. Хто ж винен? Міністр Князевич? Їх було багато в нашій країні, міністрів охорони здоров’я з численними заступниками. І всі винні. Кожен по-своєму від професійної некомпетентності до зухвалої крадіжки. Та ще більше винні ті наші співгромадяни, які насмілюються вголос себе називати політичною елітою України. Тому що вони, користуючись абсолютно іншими можливостями медичної допомоги як у нашій країні, так і за кордоном, створили передумови для того, щоб так званою галузевою медичною нау­кою в країні керував… прокурор, щоб у країну на сотні мільйонів доларів завозили медичне обладнання, використовувати яке ми з різних причин не в змозі, щоб Центр грипу в країні існував лише віртуально (вочевидь, для захисту від комп’ютерних вірусів).
 
Саме вони, політики, наплодили в країні велику кількість контролюючих інстанцій від СБУ і Рахункової палати до всіляких внутрішньовідомчих контрольно-ревізійних управлінь, ос­новна функція яких – не бачити, не чути, не звертати уваги.
 
Дозволю собі бути цілковито відвертим. Ситуація сьогодні виглядає так: є ми, народ України, і є вірус грипу. А між нами і вірусом – порожнеча. Віртуально позначена присутністю Міністерства охорони здоров’я, Академії медичних наук, десятків усіляких науково-дослідних інститутів. Це реалії. Звісно, в країні немає жодної легеневої чуми і жодних злісних інопланетян. Усе як завжди: ми вибираємо негідників і пройдисвітів у владу і залишаємося наодинці зі своїми проблемами. Грип піде, як завжди і скрізь. Попри нашу цілковиту неготовність мінімізувати його наслідки. А ось наші політики залишаться. І це справді трагедія.
 

Дозволю собі бути цілковито відвертим
Глузман Семен  
ТИЖДЕНЬ
http://www.ut.net.ua/art/164/0/3216/