Отже, ментальний простір населення території «Україна» складається з двох частин: проЄвропейської (Єв-частини) і проРосійської (Ро-частини) (насправді в структурі ментальності можна виявити і інші частини, та вони поки що не демонструють власних інтересів і власної гри). Причому, державна влада в України опинилася в руках представників Ро-частини.
 
Носіями проЄвропейської ментальності є особи, які прагнуть жити в безпеці, в можливості досягти добробуту, в вільному функціонуванні культурних, релігійних та будь-яких інших спільнот суспільства.
 
Носії проРосійської ментальності прагнуть одного – стабільності. А там – як життя складеться, так і будуть жити. Головні надії щодо забезпечення стабільності покладають на владу, як не на київську, так на московську. На московську навіть більше надій покладають, адже московська влада виглядає стабільнішою за київську ..
До того ж, Москва всією єйною загадковою душею прагне зберегти для Ро-частини її рідний русмирський простір, який є уламком колись великого інтернаціонального простору радянської імперії, якої всі боялися.  
 
Гарантом спрямування України до європейської сучасної цивілізації є український етнос. З цієї обставини сьгоднішня війна між суспільством і владою має ознаки війни між проукраїнською Єв-частиною населення України і її Ро-частиною. Тобто насправді ми стоїмо на початку громадянської війни.
 
Носії проросійської ментальності сприймають події що відбуваються в Західній Україні і Києві як загрозу їхній стабільності і вони готові продемонструвати «нацистам» і «бандерам» шо тіпа рукі прочь! Тобто активісти Ро-частини налаштовані  (разом з своєю «міліцією») вступити в війну з Єв-частиною.
 
Нікому не відомо як розгорнуться події в найближчому майбутньому. І невизначеність майбутнього не може бути подоланою. Але ми все одно спробуємо поміркувати про варіанти, адже для мізків це є корисним.
 
Перше і ключове питання – чи отримаємо ми повномасштабну війну, чи сторони конфлікту зможуть зупинитися на початку війни і відшукати компроміс?
 
Разом з цим є й таке перше ключове: що кожна із сторін вважає для неї більш важливим: збереження однієї на двох країни чи її розділ?
 
Або можна так сформулювати: віддасть ПР державну владу хоч яким шляхом чи її змусять піти з Києва під час розділу країни?
 
Тут доречно буде нагадати про два способи владарювання в Україні.
 
Перший спосіб є природним для Єв-частини. Він грунтується на розподілі владних повноважень між різними гілками влади і передбачає чесне проведення виборів. Тобто, Єв-частина населення є прихильником демократичного устрою. В Єв-частині влада може бути зміненою під час виборів без напруження.
 
В Ро-частині влада захоплюється один раз і назавжди. Саму владу в Ро-частині ПР розглядає як дуже прибутковий бізнес.
Захоплення влади, яке здійснила ПР після декількох невдалих спроб, починалось з виборів в вузькому колі «папи», який мав очолити державу довічно (якщо, звичайно, він не вийде з договору).
Решта «знаті» мала отримати свої куски (міністерства, комітети, держадміністрації і т.п.) для розбудови власних сімейних бізнесів.
Звичайно, що така «влада» не передбачає вільних виборів ..
Для гарантування стабільності верхівка ПР створює і підтримує диктатуру.
 
Виникає питання: чи можуть в межах однієї держави існувати одночасно і демократія, і диктатура?
 
Здається, що – ні.
 
Тоді які шляхи можна прогнозувати?
 
1. Громадянська війна, під час якої перемогає чи то демократія, чи то диктатура. Переможець отримує все і знищує можливість супротивника перемогти у майбутньому (репресує учасників війни, що належать протилежному  табору; ПР, до речі, вже зараз цим займається).
 
2. Розподіл країни між сторонами після громадянської війни, якщо ця війна не виявила переможця. Тоді кожна частина сучасної України отримує собі територію для спокійного життя у притаманний населенню кожної території спосіб.
 
Чи є ще які-небудь способи існування в мирі і злагоді в межах однієї держави?
 
Підкажіть, будь-ласка